У Снятині 12 січня відзначали 148-му річницю з дня народження блаженної сестри Марти Вєцкої. Її донині не забувають – на могилі завжди свіжі квіти та запалені свічки. Аби попросити в неї допомоги, сюди приходять місцеві мешканці, звідусіль приїздять паломники.
 Сестри Галина та Наталя біля портрету Блаженної Марти Вєцкої |
Стежками монахині
Йдучи Снятином, можна зауважити дуже багато старих кам’яниць, які притулені до сучасних особняків чи розташувались посеред багатоповерхівок. Для місцевих тут – нічого незвичного, для гостей – атмосфера загубленості в часі та просторі. Історії тих будівель зустрічні снятинці не відають, лиш знизують плечима, мовляв, ще за Польщі лишилося. А от про монахиню Марту Вєцку знають добре, одразу спроваджують до римо-католицького костелу.
Розташований він на самій горі, внизу – річка Прут. Захід сонця, навколо ні душі, костел зачинений. Краєвиди – божественні. Неподалік костелу на підвищенні стоїть статуя святого Івана Непомуцена, чеського священика, якого король наказав втопити через те, що той не хотів зрадити таємницю сповіді королеви. Непомуцена проголосили святим і покровителем усіх сповідників, тих, хто сповідає, а також захисником від повеней, бо був утоплений. Згадуємо його неспроста. Це був улюблений святий сестри Марти Вєцкої, до якого вона часто молилася – від самого дитинства й до смерті. Навіть заповіла поховати себе на кладовищі, неподалік каплиці цього святого.
Пишні краєвиди та зачинений костел про сестру Марту, на жаль, мовчать. Тому повертаємося до людей. «А, то вам монашок потрібно! – каже одна з місцевих жіночок. – Доходити до ратуші, направо й потім – прямо, довго-довго…».
Вміла читати душі
У затишному будиночку згромадження сестер милосердя святого Вікентія нас зустрічають привітні монахині Галина та Наталія. За чаєм розповіли багато цікавого про цю сестру Марту.
Народилася вона у Польщі, у дуже набожній сім’ї, тому й не дивно, що виявила бажання стати монахинею. Тоді сестер переважно відправляли працювати до лікарень, тому, пропрацювавши у декількох шпиталях і набувши досвіду, у 1902 році сестра Марта прибула на роботу до Снятина.
«Вона мала надзвичайний дар від Бога – дбала не лише про тіло, але й про душу хворих, – говорить сестра Галина Луптович. – Завжди говорила з ними про Бога. Працювала у чотирьох лікарнях, і жодного разу на її відділеннях людина не померла, не поєднавшись з Богом. Навіть були випадки, коли, поспілкувавшись з сестрою Мартою, про хрещення просили євреї. Вона вміла читати людські душі».
Монахиня цілодобово була біля хворих, їй довіряли всі – і лікарі, і священики. Тому часто, коли не могли дати ради з якимось «затверділим грішником», то відправляли до неї на розмову. Кажуть, була непростою жінкою.
«Якось їй було видіння, вона почула голос Ісуса, що казав їй: «Дочко, зноси всі труднощі терпеливо, скоро заберу тебе до себе, – розповідає сестра Галина. – Вона й сама постійно говорила, що помре молодою. Хотіла цього сама, аби якнайшвидше поєднатися з Богом та бути щасливою на небі. Може, тому з подвійною силою віддавалася роботі».
Одного разу під час Святої вечері сестра Марта сказала, що наступну Святу вечерю буде проживати з самим Богом, а коли помре, то її тіло будуть виносити якимись бічними дверима, де немає людей. Так і сталося. У травні 1904 року в лікарню привезли хвору на плямистий тиф. Коли жінку вилікували, треба було провести дезінфекцію приміщення, а то великий ризик заразитися. Тож сестра Марта пожаліла молодого лікаря, в якого була маленька дитина, і зробила все сама. Згодом захворіла. Лікарі робили все можливе, а люди молилися за неї. Навіть у місцевих єврейських хроніках записано, що дружина снятинського рабина купила два кілограми свічок за здоров’я сестри Марти. Але, на жаль…
 Зараз ця могила – місце паломництва |
Чуда треба реєструвати
Нині на її могилі постійно горять свічки та лежать живі квіти. В радянські часи, коли із храмів робили склади чи музеї атеїзму, могила сестри Марти стала святим місцем для всіх – незалежно від конфесії. Сюди ходили молитись і католики, і православні, і греко-католики. Навіть нині у Снятині є такий звичай: коли молода пара бере шлюб, а в когось із наречених немає батьків, то благословення йдуть просити на могилу Марти Вєцкої. І після смерті вона допомагає людям.
«У 1990 роках, у Польщі, онкохворий чоловік сильно молився до сестри Марти та вилікувався, – розповідає Галина Луптович. – Зібрали медичну комісію, окремо від лікарів, які його лікували, та комісію від костелу. Всі разом визначали, що допомогло – медицина чи справді чудо. Визнали чудесне зцілення».
У 2008 році у Львові відбулася беатифікація сестри Марти – акт зарахування до числа блаженних. На велику урочисту Службу Божу приїхало чимало духовенства та сестер, кардинал із Риму зачитав указ Папи Римського Бенедикта XVI. Тоді освятили й образ блаженної сестри. На ньому вона зображена на фоні Снятина. Зараз той образ – у римо-католицькому костелі.
За словами сестри Галини, чудес було багато, але їх важко зареєструвати – треба зібрати багато документів. Наприклад, останнє чудо відбулося два роки тому.
«Жінка 10 років не могла мати дітей, – продовжує монахиня. – Їй остаточно поставили діагноз – безплідна. Але з лікарні жінка повернула до костелу, побачила там образок сестри Марти та молитву до неї. Взяла їх додому, молилась. Це було в березні, а в грудні вона народила здорового хлопчика. Жінка написала нам, сестри приїхали, але, щоб визнати це за чудо, треба зібрати всі медичні записи. Не вдалося. Тому, аби визнати Марту Вєцку святою, треба зафіксувати ще одне чудо і довести, що це не медицина. Шукаємо, перевіряємо».
До речі, 12 лютого завдяки монахиням згромадження сестер милосердя святого Вікентія у Снятині відкриють Благодійний центр імені Блаженної Марти Вєцкої. Вся робота центру буде зосереджена на допомозі вихованню дітей. В одній частині центру буде знаходитися «Світлиця», щось на кшталт дитячого садочка, де сестри займатимуться з дошкільнятами. Інша частина – для роботи з розумово відсталими дітьми. Тут вони будуть проходити реабілітацію.
…По дорозі на кладовище, яке знаходиться попри дорогу, переді мною, тримаючись за руки, йшла молода пара. Вони повернули на цвинтар, стали біля могили сестри Марти, помолилися та пішли своєю дорогою.
До теми. Поради на кожен день
«Усе, що ми робимо – це крапля в морі, але якщо ми не будемо цього робити, то й того не буде!» – так говорила Мати Тереза. І робити нічого надскладного не треба. Просто…
Не бійтеся любити.
Коли ви відчуваєте себе нещасним і покинутим, спробуйте зробити щось із любов’ю. Промовте з любов’ю хоча б одне слово, просто подумайте з любов’ю про когось. Любов – це мистецтво, вона вимагає тренування. Добрі лікарі, музиканти, художники, спортсмени годинами вправляються, щоб удосконалити свої вміння та здібності. Так само і з любов’ю. Якщо ми не докладатимемо зусиль, щоб любити, будемо самотніми та нещасними.
Не бійтеся страждати.
Страждання не приходить випадково. Це не помста й не покарання. Його посилають нам, аби попередити, що ми збилися з правильного шляху. Самотність, сум примушують нас звернутися всередину себе, щоби знайти там істинне багатство, істинну силу, справжню підтримку. Кожен, хто зробив у своєму житті щось значне, багато страждав.
Страждання швидко минають.
Коли на вашу долю випадають випробування, скажіть собі: «Вони не можуть тривати довго». Ця формула дуже ефективна. Сама думка про те, що нещастя скороминущі, допомагає їх перенести.
Усміхайтеся.
Якщо ви в поганому настрої, якщо вас образили або засмутили, скористайтеся силою усмішки. Навіть якщо вас ніхто не бачить, спробуйте усміхнутися, щоб показати собі самому, що перебуваєте над труднощами. Навіть якщо ваша усмішка буде вимушеною, це все одно допоможе. Бог допомагає тим, хто всі неприємності та жаль приймає не з наріканням і скаргами, а з радістю та усмішкою. Одержавши від життя черговий удар, скажіть собі: «Все могло бути значно гірше» та усміхніться.
Умійте ділитися своїм щастям.
Якось до мене підійшла молода пара. Вони дали мені дуже велику суму на потреби бідних. Я запитала: «Звідки у вас стільки грошей?». Вони відповіли: «Декілька днів тому ми одружилися. Вирішили не влаштовувати весілля, не запрошувати гостей, не купувати весільних нарядів. Усі гроші, які нам у такий спосіб вдалося заощадити, хочемо віддати вам». І я запитала їх: «Навіщо ви зробили це?». А вони: «Ми дуже любимо одне одного. Любов дала нам стільки щастя, що ми вирішили поділитися ним із бідними».
Comments are closed.