«Трапляється, що люди створюють прийомну сім’ю не заради дитини, а для себе. Відповідно, дітей у такій родині мають за дешеву робочу силу. Або ж батьки не знаходять порозуміння із дітьми. Було, що взяли трирічну дитину на виховання, а коли їй виповнилося 11 років, мати через суд вирішила відмовитись від неї. Мовляв, не може впоратися. У таких випадках може йтися хіба що про позбавлення тієї матері прав, а не про її відмову від дитини. Всі ці питання має пильнувати місцева служба у справах дітей», – говорить заступник начальника служби у справах дітей ОДА Руслан Головатий.
Разом з містами обласного підпорядкування в Івано-Франківській області, крім обласної служби у справах дітей, є ще 19 районних. За інформацією обласної служби у справах дітей, яка виконує координуючу функцію, райони працюють по-різному. Десь краще, десь – гірше. «Щоквартально ми заслуховуємо роботу служб кожного з районів. Крім того, виїжджаємо зі спеціальними комісіями для надання методичної допомоги. Так і відслідковуємо роботу кожного з районів», – каже Руслан Головатий.
До позитивів він зачисляє те, що в цілому область займає перше місце із влаштування дітей до родин опікунів. «Щоправда, в нас менше усиновлень, – говорить Головатий. – Втім, на відміну від східних областей, у нас усе рідше віддають дітей в інтернати».
Заступник начальника служби у справах дітей ОДА каже, що без недоліків не буває, особливо, коли є постійне недофінансування. Проте, коли йдеться про життя дітей, а відповідальні особи поводяться недбало чи байдуже, та ще й питання не вирішуються роками, то там люди – просто не на своєму місці.
За словами Руслана Головатого, добре працюють у Косівському, Надвірнянському районах, погано – Коломийському. Відповідно – суцільні невирішені проблеми. Ось один із доволі яскравих прикладів.
З квітня цього року мешканка села Заболотів Снятинського району Романа Лікітарчук, одинока матір шести дітей, з яких троє неповнолітніх, знаходиться у місцях позбавлення волі. Перед тим, у 2008 році, жінка продала квартиру, у якій жила сім’я, а за гратами опинилася тому, що міліціонери затримали її при спробі продати неповнолітнього сина Степана.
З часу продажу житла сім’я не мала постійного місця проживання та реєстрації. А договір про продаж матір’ю квартири не був оформлений належним чином, з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.
До речі, стосовно останнього злочину жінки, дехто заперечує правдивість цього вчинку, аргументуючи, що з власної волі вона не могла продавати сина. Інші – підтверджують. До речі, старший син затриманої 28-літній Роман розповідає, що за пару днів до затримання матері до нього кілька разів звертався якийсь міліціонер з пропозицією «заробити» – знайти йому бомжів, аби на них списати злочини. Але Роман йому відмовив.
Усі троє неповнолітніх хлопців – Назарій, Степан і Руслан – навчаються нині у печеніжинській спеціалізованій школі-інтернаті. За словами директорки цієї школи Катерини Волошенюк, донині діти «у повітрі», і ніде немає їм притулку. Хоча вона забила тривогу про небезпеку з житлом дітей Романи Лікітарчук ще у листопаді 2005 року, коли старший її син Роман приїздив до школи за свідоцтвом про народження своїх молодших братів. І на запитання, для чого йому той папір, відповів, що вони хочуть продавати квартиру.
Відтоді Катерина Волошенюк писала чимало звернень та листів – до Коломийської та Снятинської служби у справах дітей, до прокуратури та голови райдержадміністрації. Але без результатів.
Згідно з положенням «Про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» наразі роль та обов’язки опікуна цих дітей виконує директор закладу Волошенюк.
Різними листами-відписками пані Волошенюк рекомендують звертатися за захистом прав і законних інтересів дітей цієї сім’ї в службу у справах дітей Снятинського району. Проте звідти жодного реагування.
А поки обласна служба у справах дітей вимагає від коломийської взяти цих дітей на облік, її начальник Марія Обушак і собі вперто ігнорує ті вимоги. Крім того, Марія Обушак твердо заявляє, що «взяти усіх до себе на облік коломийський район не може». «Печеніжинська школа-інтернат забезпечує цих дітей усім необхідним. До того ж, вони там живуть, – говорить начальник Коломийської служби у справах дітей. – А про інше дбати не в нашій компетенції». Отакої…
До речі, зовсім недавня, проте така ж затягнена історія стосувалась і чотирирічної мешканки снятинського села Русів Оксанки Фроляк, про долю якої «Репортер» уже писав. М’яко кажучи, дивна історія, але тій же Людмилі Захаркевич, начальнику служби у справах дітей Снятинської РДА, треба було шість місяців, щоб вивчити сімейні обставини родини Фроляків. А в результаті – не побачили, що обпечену чотирирічну дівчинку необхідно вилучити з родини, що матір покинула її в лікувальному закладі без догляду та не проявляла турботи щодо неї упродовж усього періоду лікування. Більше того, матір Оксанки не здатна ані доглядати, ані виховувати дівчинку за власним станом здоров’я. Але й це чомусь довести виявилося складно.
Більше того, Захаркевич навіть знаходила «вагомі» причини, через які доводилося близько місяця робити документ на волонтерку щодо її права тимчасового супроводу дівчинки, якій Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України» запропонував безкоштовне лікування. Аж доки з того ж таки Фонду не подзвонили в обласну службу у справах дітей із питанням: «Невже ніхто не може впоратися із тим Снятином?!».
Лише два приклади. А якщо взятись детальніше?
Comments are closed.