За останні роки, завдяки танцювальним шоу, які стали дуже популярними у нашій країні, більшість українців відкрили для себе те, що ми нація не лише співоча, але й танцююча. Відтепер буде більше танців і в Калуші.
Він
Юрій Косович – балетмейстер та майстер з латиноамериканських танців. Він навіть в розмові за кавою виглядає напрочуд пластично. Таке враження, що він танцює, хоч просто сидів. А з танцями Юрій познайомився з шести років. У 12 почав змагатися на танцювальних турнірах, а вже в 15 здобув свою першу перемогу. Нині позаду вже понад 200 змагань та чимало нагород, лише на п’єдесталі переможців він стояв понад 60 разів.
«У сезоні 2004-2005 років, у рейтингу однієї з найчисельніших танцювальних федерацій, – розповідає Юрій, – я займав перші позиції у категорії «молодь» серед латиноамериканської та європейської програм. Тоді був найбільший ривок. Можна сказати, що в ті роки я встиг зняти для себе всі зірки».
У пошуках перспектив, парт-нерок, тренерів та знань Юрій танцював у Києві, Харкові, Севастополі та Ризі (Латвія).
«Чому так? – говорить танцюрист. – Просто танцювальний спорт можна порівняти з футболом. Тут тобі також приходять пропозиції, ти їх розглядаєш, розставляєш пріоритети, їдеш. Адже бальні танці – це дуже перспективний вид спорту. Можна сміливо сказати – елітний. І насправді, ними можна непогано заробляти. Я мрію, аби нарешті бальні танці внесли до списку Олімпійських ігор. Хочу тренувати чемпіонів».
Багажу знань у Юрія вистачить, адже у Києві він вступив до Української академії танцю та здобув освіту балетмейстера. Його куратором був відомий танцюрист, багаторазовий чемпіон СРСР, академік Вадим Єлізаров. Деякий час Юрій танцював у єдиному на сьогодні у світі Севастопольському академічному театрі танцю, який і заснував Єлізаров.
Півтора роки тому Косович повернувся додому з метою створити свою школу танцю. До речі, він практикує та радить іншим робити собі списки планів і мрій. Каже, що так людина пришвидшує їхнє здійснення. Отож, восени до списку було вписано створення школи танцю – сьогодні вона вже є. Далі – популяризація бального танцю, тренування майбутніх чемпіонів та виступи на престиж-них світових конкурсах.
Вона
Тендітна, надзвичайно красива, Віталія Пакалюк трепетно спостерігала за своїми учнями, щохвилини бігала до сцени.
За її словами, Віта не знає, чого почала займатися танцями, ноги просто самі несли на тренування. Тільки зараз розуміє, що це – її. «Минулого року я здобула титул королеви танцю Західної України, – розказує Віталія. – Через всі свої комплекси таки вирішила спробувати. Серйозно! Маю багато комплексів. Я так боюся, коли виходжу на сцену, як перший раз. Все труситься, і живіт зводить від хвилювання. Але виборола цей титул і стала впевненою в собі».
А переживала Віта, бо в журі сиділи відомі хореографи: Олена Шоптенко та Дмитро Дикусар.
Зараз Віта зробила невеличку перерву у спорті, хоч тренувати діток не перестане. «Збираюся заміж, – загадково посміхається дівчина. – Скільки у мене було молодих людей, то вони завжди скаржилися на те, що я лише танцюю. Але ця людина, навпаки, розуміє мене. Бувають моменти, коли ти нічого не хочеш, а він каже: «Йди. Ти й так без цього не можеш жити – це твоє».
Вона каже, що наречений не ревнує. Але коли дивишся збоку на танцювальні пари, з якими шаленими емоціями вони віддаються один одному в танці, думаєш – між ними щось таки є.
«Це тільки гра, – пояснює Віта. – Так, у декого може бути кохання, в інших – дружба. Але й цією грою не можна переборщувати. Треба контролювати емоції. До речі, за це знімають бали, бо то вже не танець виходить, а якийсь театр».
З Вітою, певно, годинами можна розмовляти про розкішні сукні танцюристок, макіяж та зачіски. «Плаття – дуже дорогі, – розказує вона. – Але є альтернатива. Заходиш у магазин, береш тканину, бісер, камінчики, далі трохи фантазії і шиєш. До речі, краще таки самій придумати собі наряд. Коли танцюристки виходять в однакових сукнях – це неприпустимо. Не дискваліфікують, але всі тебе запам’ятають з негативом. Крім того, це неповага до решти танцюристів. На тобі ставлять кліше – «підробка».
Ще один цікавий момент – кожна танцюристка має виходити на паркет у каменях Swarovski. І що більше, то краще. Все для того, аби тебе запам’ятали. Самі жартують, що з каменями перебору не буває. Єдине, що танцювати в них важко – зайвих три кілограми на плечах. А фішка Вітиних суконь – майже всі вони білого кольору.
«Правда останнє моє плаття довге, синього кольору з двома хвостами, – хвалиться вона. – Видно оголені стегна, до речі, це також моя фішка та моє досягнення – як у Мерилін Монро. І по цій сукні мене впізнають. Буває імені не знають, але по платті ідентифікують та кажуть: «О, вже приїхала».
І танець…
Займатися танцями ніколи не пізно. Він допомагає інакше дивитися на світ. Через призму бального танцю: розкішного, витонченого вальсу, гармонійного квікстепу чи пристрасної та запальної румби. До кожної життєвої ситуації підійде свій танець. Єдине, долати життєві труднощі, танцюючи, – значно легше.
