Іванофранківець Іван Грижак працює в жеку 29 років. Родом він із села Нижнів Тлумацького району. Першим його робочим місцем була посада механіка у цеху швейної фабрики. Та згодом прийшов час задуматися про власне житло. Тому в 1986 році Іван влаштувався сантехніком у ЖЕО № 2. Тут працює й досі.
На початках йому багато допомагав нині вже покійний Василь Логаза. Близько місяця молодий Іван Грижак побув на стажуванні, згодом став «повносправним» майстром. Через два роки отримав однокімнатну квартиру. Ще за п’ять – двокімнатну. За радянських часів це була найбільша мотивація в роботі. Тоді, каже Іван, працювалося легше. В одній бригаді слюсарів було вісім чоловік, а зараз залишилося лише двоє – в парі із Грижаком працює Василь Кучарик.
Раніше на одного слюсаря припадало 350 квартир.
Тепер – тисяча, навіть більше. Сантехніків підключають і на зварку, і на чистку каналізації, доводиться навіть збивати бурульки з будинків чи обрізати з дерев гілля. «Звичайно, хотілося б вищої зарплати, – каже Грижак. – Але як нема, то все одно треба робити».
Усі ці роки Грижак працює на одній досить великій ділянці: вулиці Набережна, Берегова, Сніжна, Бобикевича, Пулюя. І живе на Галицькій. З ним вітається весь мікрорайон. «Нас тут вже кожен пес знає», – жартує чоловік.
Іванові ще п’ять років до пенсії. Часом доводиться дуже важко. Багато будинків не знали капітального ремонту по 30 років. Доводиться міняти стояки від першого до останнього поверху, каналізації у підвалах. Є «нормальні» підвали, а є й такі, що треба повзати на колінах.
З цією професією найкраще працювати за кордоном, каже Грижак.
Там можна добре заробити. А в Україні сантехніки рятуються підробітком у вільний час. Зрештою, їх нині не так багато. До них звертаються і сусіди, і родичі, і просто знайомі.
Сантехніки полюбляють випити, говорять люди, мовляв, така вже робота. Грижак каже – як у кожній професії, люди є різні. Але «любителів випити» вже давно позвільняли. Бо таких у ЖЕО № 2 не тримають. За словами Івана, тут сувора дисципліна. Прийшов зранку на роботу – розписався у журналі, наприкінці робочого дня знову треба підписатися.
Кейс з інструментами, виявляється, не завжди був атрибутом кожного сантехніка, яким є нині. Колись вони ходили зі звичайними сумками. У валізі Грижака більшість інструментів ще радянські. Як каже, нинішні ключі моментально тріскають при великих навантаженнях.
Люди (мешканці) теж з часом змінюються. Іноді – не на краще. Колись з ними було легше працювати, бо в жеку були крани, сифони, вентилі. Сантехніки ходили по квартирах, фіксували, кому і що треба, а згодом встановлювали нове обладнання. Нині квартири приватизовані, мешканці самостійно купують сантехніку, та далеко не завжди якісну. А китайські крани та змішувачі можуть не протриматись і кількох тижнів. Майже завжди претензії – до сантехніків.
Цікаво, що вдома в нього стоїть ще радянський змішувач. Як розповідає сантехнік, жінка часом просить купити новий, блискучий. Та він не погоджується. Каже, головне – якість, а не зовнішній вигляд.
