Прислів’я «Жінка не бита, як хата не метена» у сучасному цивілізованому суспільстві мало би сприйматися як невдалий жарт. Та немало чоловіків досі вважають, що кулаком можна вирішити сімейні сутички чи вгамувати свою злість. За даними Інституту соціологічних досліджень НАН України, 68 % жінок в Україні зазнають знущання в сім’ї. Чверть з них «як правило» чи «часто» потерпають від побоїв.
Від примирення до смерті
За словами психолога Наталії Чаплинської, причина насильства, зазвичай, схована у дитинстві. «Якщо ми вдаримо дитину, то, наприклад, хлопцеві даємо зелену дорогу на майбутнє, що силою й агресією можна вирішувати всі проблеми, – говорить вона. – А дівчинку націлюємо на те, що проти неї можна використати фізичну силу. Якщо батьки б’ють своїх дітей, вони виховують чоловіка-насильника, дружину-насильницю чи жертву».
Також є сім’ї, де діти, які пережили насильство, дають собі слово ніколи не піднімати руку на членів своєї сім’ї. «На жаль, такі приклади є винятками, – каже Чаплинська. – Людина живе за тими устроями, які були закладені в її сім’ї. Недарма кажуть: яблуко від яблуні недалеко падає». З іншого боку, за словами психолога, надмірна увага до дітей також може виховати майбутнього агресора. Щоб не бути голослівними, переповімо декілька життєвих історій.
Історія № 1. Катя прожила з чоловіком сім років. Протягом цього часу постійно терпіла фізичні знущання. Чоловік бив її так, що одного разу, коли промахнувся, то об стіну зламав собі руку. Вона терпіла все через дитину, не хотіла лишати її батька. Але не витримала і подала на розлучення. Розлучилися, пожили окремо декілька місяців, але згодом зійшлися знову. Зараз реєструвати свої стосунки не квапляться. Катя розповідає: «Чоловік став зовсім іншою людиною. Якщо я йому пробачила, значить я його кохаю. Та й син не може рости без тата».
Історія № 2. Петро бив Галину через ревнощі. До того ж безпідставні. Жінка, на відміну від чоловіка, працювала та опікувала дітей. Прийшовши зненацька додому, Галина застала чоловіка зі своєю подругою. Взяла кухонного ножа і зарізала його.
Історія № 3. У сім’ї Валентини і Руслана фізичного насилля не було. Чоловік знущався іншим методом. Він її прикладав до стіни, ставав біля неї і не давав їй спати. Коли вона сповзала по стіні, він її піднімав. Жінка не могла звернутися до правоохоронних органів через те, що не могла довести факти фізичного насилля. Коли наважилася подати на розлучення, він потрощив меблі, побив посуд, тобто понищив все, що було у квартирі.
Історія № 4. Оксана приїхала до батьків у гості на сьомому місяці вагітності і стала свідком того, як п’яний батько побив матір так, що та втратила свідомість. Після того він кинувся з кулаками до Оксани і напоровся на ніж, який вона схопила. Її засудили. Не через те, що вона захищалася, а тому, що, будучи медиком, залишила пораненого стікати кров’ю.
Отож наслідки насильства є різноманітні: від примирення до смерті. Як бачимо, жертви насильників не завжди терплять. «Вона або чинить самогубство, або сама вбиває, або її вб’ють. Щоб до цього не дійшло, то варто задуматись і схаменутися», – радить Наталія Чаплинська. Крім того, за її словами, жертва – це, як правило, людина, загнана у глухий кут. Тому часто сама стає агресором і також зганяє злість на близьких людях, зокрема на дітях.
Якщо дістала, то міняйся?
В Україні широко розповсюджений міф, що насильство поширене найчастіше у бідних родинах. Наталія Чаплинська це спростовує, каже що, головне, щоб у сім’ї було не багатство, а розуміння: «Якщо є достаток, але нема порозуміння, то починається занепад у всьому. Тому першочерговим є злагода родинних стосунків. Хотілося б, аби люди подивилися на цю проблему не тільки з матеріальної точки зору, а й з духовної, душевної, психологічної».
Часто жінки терплять знущання над собою через те, що бояться розголосу. Думають, що скажуть сусіди, родина: «Зараз ставлення до насильства у сім’ї помінялося. Але ще 15 років тому, якщо чоловік бив жінку, то вона не мала права нікому поскаржитися. Її звинувачували у тому, що виносить сміття з хати, радили змінитися», – каже психолог. Крім того, жінки часто є матеріально залежними від чоловіків. А якщо ще й діти є, то куди тут подінешся?
Мотивів для сімейного насильства є багато. Найчастіше спонукає агресорів підняти руку на близьку людину алкоголь чи наркотики. «Людина думає, що вона впадає у стан небуття і просто не контролює себе», – каже Чаплинська.
За її словами, причиною може бути і стан афекту, до якого довели одного із членів сім’ї. До прикладу, іванофранківець Михайло розповідає, що ніколи не бив свою жінку, хоча таке бажання й виникає. «Найбільше мене дратує, коли під час суперечок дружина починає кричати: вдар мене, бий мене! – каже він. – У таких випадках я себе ледве стримую. Боюся, якщо раз наважуся, почну бити постійно».
Наталія Чаплинська каже, що припущення чоловіка можуть виявитися правдивими, але це не є типовим випадком. Таку поведінку жінки вона пояснює так: «Може бути, що агресія провокується спеціально. Жінку дратує занадто спокійна поведінка чоловіка, тому що вона росла у сім’ї, де тато бив маму, а то й дітей». До речі, у дружини Михайла справді не найкращі спогади з дитинства…
Насильство лікується
Коли хтось із членів сім’ї стає агресивним, Наталія Чаплинська радить одразу звернутися до сімейного психолога і визначити: що спричиняє агресію, чому людина скеровує цю агресію на найближчих людей? Часто жертвами агресора є не тільки дружина, а й діти та батьки. «Також слід самому розібратися у причині, відповісти на запитання: чому я агресивний, чому близькі і рідні люди страждають від мене? Не думати про те, що я їх буду бити, а подумати про те, чому вони мають страждати?», – пояснює психолог.
Багатьом людям важко визнати, що в них щось не так із психікою, важко комусь виговоритися, важко звернутися до психолога. Вони бояться, що їх засудять, не зрозуміють. Головне – визнати помилки, а далі буде легше.
