Чи бродять по місту в ніч з 31 жовтня на 1 листопада відьми, упирі та інша нечисть
Нас не зрозуміли
Для Хеллоуїна немає кордонів. Але, як і все інше, це свято підвладне часу, який моделює його під себе. Те, що святкують нині у світі, вже мало чим нагадує старовинний кельтський празник початку зими. З американських фільмів знаємо, що на Хеллоуїн активізуються всякого роду маніяки, діти перевдягаються в костюми нечистої сили і ходять просити солодощів, а будинки прикрашають вирізаними з гарбуза світильниками.
В Івано-Франківську все відбувається по‑іншому. Але відбувається…
Традиція просити солодощі поки що не прижилася. Школярка Ліда розповідає: «У 2004 році я вперше і востаннє відсвяткувала Хеллоуїн. Мій день народження саме 31 жовтня. Отримавши в подарунок відьомську шапку, я взяла друзів і торбинку та серед білого дня пішла по сусідах просити цукерки. Нас не зрозуміли. Лише одна молода пані насипала трохи солодощів. Більше не святкую, бо вже якось виросла з того».
А от для Дениса і його друзів Хеллоуїн – це аж ніяк не свято, з якого можна вирости, а славна традиція цікаво провести час. «Перший раз ми святкували десь роки чотири тому. Задовго до того збирав друзів, вірніше попереджав, аби готували костюми, – розповідає Денис. – Друзі в мене драйвові, відповіли – добре, збираємося. Планувалося десь близько десяти чоловік, а в останній день нас раптом лишилося троє – я, моя дівчина і кращий друг». Але святкування тоді всім так сподобалося, що вирішили надати йому статус традиції.
«Я б не сказав, що в нашому місті Хеллоуїн є популярним, – говорить Денис. – Максимум, що бачив, – це підлітки, яким вистачає зацікавлення, аби трохи розмальованими бігати вулицями. Вважаю, що людині, аби нарядитись і святкувати, треба спершу бути вільним по житті. І друге – мати в цьому зацікавлення й отримувати від цього задоволення».
«Для мене Хеллоуїн, то можливість відчути себе дитиною – це як якийсь відголосок святкових ранків у садочку», – каже Аня, дівчина із тієї ж компанії.
Кип’ятильник на шиї
Мало не основний атрибут того вечора – костюм. Бо який Хеллоуїн без нього?! Саме він дозволяє хоча б одну ніч побути кимось іншим. «За повір’ями, тієї ночі виходить вся нечиста сила. І перевдягатися треба для того, щоб нечисть подумала, що ти з нею за одне, і не забрала тебе в темне царство», – каже Аня.
«Ідеї для костюмів починаємо перебирати задовго до того. Голов-не, аби самому було цікаво і воно відповідало атмосфері свята, – розповідає Денис. – Бо не раз на вечір-
ках бачили костюми мишок, кицьок, Міккі Маусів, Спайдер-менів… А нам завжди хочеться виглядати ефектно і страшно.
У перший раз я готував костюм графа Дракули – чорна з червоним накидка, біла сорочка, легенький грим на лиці. Моя дівчина була в костюмі графині – червоне плаття, капелюшок, вуаль, на шиї сліди від укусів, – продовжує Денис. – А друга, який перед тим сказав, що не піде, бо не має костюма, ми зробили мумією: обмотали бинтами, домалювали патьоки крові. На вечірці він отримав перше місце за костюм. І виграє вже три роки поспіль».
Потім він був Доктор Морг – у білому халаті та чепчику, заляпаний «кров’ю» і різнокольоровими плямами, вся спина затикана шприцами з рідинами різних кольорів. А на шиї висів кип’ятильник і надута одноразова рукавичка… А Денис був символом Хеллоуїна – в чорній мантії і з гарбузом на голові.
Пересічні іванофранківці реагують на цю костюмовану братію доволі адекватно. Принаймні, так стверджує Денис. Щоправ-
да, зазвичай на вечірки вони добираються на таксі і так само повертаються додому. «Ідея походити по вулиці на сміх виникала, але, по‑перше, думаю, більшість би не зрозуміла. А по‑друге, ми, як усі порядні люди, готуємося в останній момент. Приходимо з роботи о шостій‑сьомій вечора, десь зо дві-три години приводимо себе в порядок, і часу, аби походити містом, просто не лишається». А шкода…
Мода чи поклик нечисті?
Та в чому криється секрет успіху Хеллоуїна? Чому саме це свято, з-поміж усього різноманіття інших, набуло такої популярності?
«Зараз у нас просто є мода на все західне. А самої підкладки відчуттів немає, – розповідає Володимир Єшкілєв. – Свято перетворилося на щось відірване від своїх коренів. Хоча воно може існувати у такому форматі – в якості приводу для молодіжних гулянок, або для якихось серйозніших оргій, якщо люди поважають злі сили, або поклоняються їм».
Людей завжди притягували карнавальні дійства та щось містичне й незрозуміле. Проте у світі такої популярності, як Хеллоуїн, не набув ані карнавальний слов’янський Вертеп, ані містич-на традиція німецької Вальпургієвої ночі. Володимир Єшкілєв пояснює це простим піаром. «Все це йде через фільми, книжки, які зараз домінують, завдяки якості виконання і вкладених у них солідних грошових ресурсів, – каже він. – А належать вони переважно до англосаксонського світу, який нині є головним в інформаційному просторі. Не даремно саме до нього належать чотири із п’яти світових інформаційних гігантів».
Але є й друга складова рецепту популярності Хеллоуїна – психологічна. За словами Наталії Глинянюк, старшого викладача кафедри педагогіки та психології Івано-Франківського обласного інституту післядипломної освіти, прагнення свята закладено в кожному з нас, так само, як бажання випробувати себе в новому образі, бути причетним до невідомого і величного. «Практично кожна нація має у своїх традиціях дійства та ритуали, що допомагають людині наче побувати в іншому стані свідомості. Часто допоміж-ними тут є алкоголь чи наркотики. Однак основним фактором є магічні ритуали, маски і танці. Сучасна людина майже позбавлена можливості брати участь у таких дійствах, – говорить Наталія Глинянюк. – Вертепи не модні, особливі дійства на весіллях замінили сценарії тамади. Разом ми взагалі мало збираємося. Отож можливість побувати у зміненому стані свідомості, як от на Хеллоуїн, зробити життя багатшим на емоції, забезпечило попадання «в точку».
До того ж періодично змінювати стан свідомості корис-но, запевняє психолог. Таким чином людина ніби тренує психіку до можливих психотравмуючих ситуацій, а ці тренування забезпечують стресостійкість.
Отже, святкувати чи ні – то особиста справа кожного. Але, принаймні, можна спробувати. В житті інколи так бракує казки… хоча б і страшної.
