Іноді дивуєшся: як все ж таки мало треба для зрушення внутрішньої рівноваги. Достатньо, скажімо, миючому засобу змінити назву з «Калгоніту» на «Фініш», як негайно виникає відчуття повзучого апокаліпсису. І на тлі цього відчуття вже не так принципово, як саме називається той товстий жадібний пацан, який продався за діжку варення – Плохіш (у версії Аркадія Гайдара), Біллі Бантер (у Френка Річардса) чи нардеп Ікс (у версії сучукрполітики).
Цей Плохіш-Бантер-Ікс і є справжнім героєм епохи, достойним увічнення. На відміну від тих «старих інтелігентських родин», що їх намагалася описати Забужко у своєму новому романі. Зрештою, ті «інтелігенти» вже всім набридли. Вони так вперто чинили опір всьому, що не лізло до шухлядки старого креденса, що врешті-решт самі залишились припнутими до тої шухлядки. «За базар атвєчаєш?» – питає нова епоха. «Щ-щ-що, п-п-перепрошую?» – мурмоче «інтелігенція» і злякано відводить оченята. Відводить і бачить лівіше від серця не світлу національно‑свідому альтернативу, а лише клапті передвиборного постера зі шматком тигрячого хвоста.
А тим часом справжній герой епохи крокує центральним проспектом у таке майбутнє, яке йому зрозуміле. Себто туди, де діжка з варенням невпинно зростає у розмірі, випереджаючи процеси інфляції. В тому майбутньому горітимуть старі креденси з усім своїм начинням, а біля вогнищ весело грітимуться свіжі (молоді) грудки і калюжки біомаси. Вже тепер ми бачимо знаки цього майбутнього. Вони накреслені на юних обличчях, масово вироблених травмованою вітчизняною освітою. Вони прозирають крізь цукрові посмішки персонажів кулінарно-памперсної реклами. Вони виникають на мережевих форумах, де анонімні невдахи захлинаються ненавистю: «Убєйтєсь ап стєнку, сцуки!».
У тому майбутньому будуть співіснувати три українські світи. В першому житимуть олігархи, народні депутати та їхні наложниці. У другому не менш зручно влаштуються бандити і правоохоронці. Решту плохіші запхають до третього світу і лякатимуть епідеміями та дефолтами.
Зрештою, біомаса любить, коли її лякають. Це в неї одна з найулюбленіших розваг. Друга за рейтингом після свідомої несплати за комунальні послуги. Крім того, пересічний мешканець третього українського світу кожного ранку просинається з солодкою невизначеністю: впав, наприклад, уночі на сусідську хату астероїд чи не впав? І щоранку має невеличке горе, бо той астероїд досі злочинно блукає десь у космосі. Тому цього пересічного мешканця зовсім не шкода. Він вартий своєї долі. І якщо Плохіш-Бантер-Ікс зневажає цього мешканця і вважає його конченим лохом, то в цьому є певний сенс. Адже в тої піраміди, на вершині якої гордо стоїть Плохіш-герой, має бути широка тверда негеройська основа. І вона таки є.
Можливо, хтось і радіє з того, що в Україні класичний «совок» поступово і впевнено перетворюється на модерний «євросовок». Зрештою, це ж, як не як, єдиний реальний процес «модернізації», який відбувається навколо тутешніх транзитних газопроводів. Ще трошки і хронічний неплатник за комунальні послуги остаточно відчує себе невід’ємною ланкою великої європейської культури. Але сплачувати за спожиту воду він не навчиться ніколи. Бо вода в нас – не товар, а втілена у дзюркотливий процес соціальна перемога. Та, яку здобули ще прадіди «євросовків» під червоними ленінськими прапорами. І якщо нові герої з цим погодяться, вони щасливо правитимуть щасливою Україною. До кінця своїх днів. Або до остаточного закінчення варення у діжці.
Comments are closed.