Як убивають завод

В Україні таке вже було багато разів, у кожній області та майже в кожному місті. Колись потужні підприємства доводять до банкрутства, якщо дозволяє закон, то приватизують за безцінь. А якщо не можна, то все розпродають, верстати ріжуть на металобрухт, а землю забудовують.

Знайомо? Виглядає, що саме ця хвороба нині намагається «задушити» ДП «63-й котельно-зварювальний завод» у Івано-Франківську. Але підприємство впирається.

До влади з плакатом

Минулого тижня перед будівлею Івано-Франківської ОДА мітингували зо два десятки працівників 63-го котельно-зварювального заводу. Люди вийшли з плакатами та скаргами. Як сказав головний інженер підприємства Олексій Кудрявцев, заводу створюють штучні перепони. Замість працювати, вони змушені відбиватися від перевірок, а за останні три місяці таких було аж 14 – прокуратура, військова прокуратура, міліція і т. д.

Доволі швидко до мітингувальників вийшов голова ОДА Андрій Троценко – після революції влада ще реагує на подібні акції. Він послухав і запросив кількох делегатів до себе в кабінет поговорити конкретніше. Обіцяв розібратися й допомогти.

Справді, розібратися було б дуже незле. По-перше, люди кажуть про перевірки від різноманітних «органів», а на плакатах пишуть «Рейдерству – ні!». Який зв’язок, ну не прокуратура ж намагається відібрати державне підприємство, приватизувати яке забороняє закон? До того ж, усі говорять про таємничих зацікавлених осіб. А по-друге, не можуть бути старі методи актуальними після нинішньої революції. Бо тоді навіщо це все було?

Дивний варіант

ДП «63 котельно-зварювальний завод», який нині відноситься до державного концерну «Укроборонпром», колись справді працював на оборонку. Робив трубопроводи, паливно-мастильне обладнання, в основному для армії. У 1991 році підприємство втратило військові замовлення і з того часу виживає самостійно. Взялися за промислові котли. Спершу все йшло ніби нормально, а потім керівництво заводу перегризлося, у країні криза, опинилися на межі банкрутства.

Усе це «Репортеру» розповів Валерій Бліндер, голова місцевої профспілки і начальник виробничого цеху, сухий різкуватий чоловік, який працює тут з 1966 року. Для нього 63-й – ціле життя. Мало того, що знає всіх і все, ще й має робочу династію, адже два його сини також працюють на заводі.

Отже, нині підприємство має борги, купу застарілого устаткування, 124 працівники, 20 га землі майже в центрі міста та… добрі перспективи. Так каже директор заводу Віталій Кульбаченко.

Концерн «Укроборонпром» півтора роки тому підписав із ним контракт і направив у Франківськ «витягувати» 63-й. Кульбаченко із Полтави, колишній правоохоронець, фахівець з економічних питань. На заводі до нього спочатку придивлялися, а потім сприйняли за свого: не мажор, не шахрай, на роботі кожен день, сім’ю привіз на Прикарпаття. Таким чином маємо доволі дивний варіант – зі столиці на проблемне підприємство надіслали «чужого» керівника, а колектив його прийняв.

Завдання Кульбаченка було таке: вивести завод із банкрутства, зробити його економічно активним, розвиватися далі. Місцева влада була тільки за. Новому директору вдалося залучити такі-сякі гроші, посписувати деякі борги, завод запрацював, став економічно активним і… отримав нові борги. Звідки? Оренда 20 га землі – 88 тис. грн. щомісяця. Крім того, котли, які вони роблять на старому обладнанні, виходять значно дорожчими, ніж у конкурентів. Вихід – продати частину приміщень і землю, яка не задіяна під цехами, а на ці гроші повіддавати борги, оновити обладнання й розвиватися далі. Тоді є шанс вижити. А процедура, передбачена для цього законом, називається санацією.

Палки в колеса

Що таке санація, банкрутство, ліквідація? Насправді все не так страшно, крім останнього. Є завод, який заборгував купі людей та організацій – своїм працівникам, пенсійному, податковій, банку, енергетикам тощо. Якщо нічого не міняти, він просто помре, а кредитори, якщо й отримають свої гроші, то не всі. Але керівник збідованого підприємства, якщо йому не все одно, має право звернутися до суду й, погодивши це з кредиторами, попросити визнати завод банкрутом і призначити санацію. Цей термін означає «лікувально-профілактичні заходи з оздоровлення організму» – що в медицині, що в економіці.

Далі погоджують план санації – і вперед. Організовує процес керуючий санацією (у нашому випадку це директор Кульбаченко), а слідкують за ним господарський суд, комітет кредиторів і арбітражний керуючий (розпорядник майна). З першими трьома усе зрозуміло, а останній – людина, яка в ідеалі має на самому підприємстві дивитися, щоб усе було в рамках закону та, грубо кажучи, щоб ніхто нічого не вкрав. Цю людину призначає суд. В Україні є список арбітражних керуючих. Знов таки, в ідеалі, із цього списку їх має обирати комп’ютер.

На 63-й «машина» обрала одного розпорядника майна (Володимира Юрківа), ще самостійно подавався такий Гарі Вудуд (про нього пізніше), а, врешті-решт, арбітражним керуючим на заводі стала Ольга Гунчак. І саме на цій молодій симпатичній пані сьогодні ніби й поперетиналися усі проблеми підприємства. Принаймні так стверджує керівництво заводу. Ось редагований для простоти уривок із скарги: «Розпорядник майна не з’являється на території заводу, попри виділений окремий кабінет… За ініціативою (скаргами) Гунчак О. О. від початку року на заводі безпідставно проводяться перевірки, кількість яких становить уже більше десяти, що фактично паралізує діяльність заводу…». Скарга на три листи паперу, а висновок простий – просять «негайно вжити заходів для відсторонення арбітражного керуючого Гунчак О. О. від процедури санації».

А останньою краплею, за словами голови профспілки Валерія Бліндера, було виключення профспілки заводу із комітету кредиторів за ініціативи саме Ольги Гунчак. Тепер колектив там представляє лише Кульбаченко, який має тільки дорадчий голос. Саме після цього працівники заводу пішли під франківську Білу хату протестувати. На їхню думку, арбітражний керуючий Гунчак спеціально заважає підприємству, аби в них нічого не вийшло і суд призначив ліквідацію. Ну, не справилися люди, не здатні, що поробиш?! І тоді все буде значно гірше – завод закрити, обладнання порізати, споруди та землю продати.

Таємне «око»

Ольга Гунчак має свою точку зору на ситуацію. «Завод працюватиме, – стверджує вона. – Буде виробляти продукцію, буде модернізація. Наразі лише немає інвестора. У першу чергу треба затвердити план санації, схвалити його на комітеті кредиторів. Конфлікту в нас немає. Просто всім треба чітко дотримуватися вимог закону. Але про ліквідацію заводу наразі не може бути й мови, абсолютно».

А на думку працівників заводу, «хтось наклав на підприємство оком». І саме тому, кажуть вони, Ольга Гунчак намагається використати закон таким чином, щоб не дозволити 63-му заводу виконувати зобов’язання.

Мало того, за даними «Репортера», за симпатичною пані Олею насправді стоїть той самий Гарі Вудуд, якого ми вже згадували. Хоч вона це й заперечує.

А пан Вудуд, уродженець міста Одеси, має дуже цікаву кар’єру. Достатньо сказати, що в якості арбітражного керуючого він брав участь у процедурах банкрутства таких українських підприємств: Чорноморський суднобудівний завод, Керченський морський завод «Фрегат», готельний комплекс «Лазурний», ОАО «Керчрибпром», ОАО «Сивашський аніліно-фарбовий завод», мережа супермаркетів «Караван» та інших. (Кому буде дуже цікаво, радимо просто набрати це прізвище в інтернеті). А от у чиїх інтересах наразі працює Гарі Вудуд – довести складно.

У будь-якому разі без підтримки влади усіх рівнів боротися за життя заводу буде не просто. Голова Івано-Франківської ОДА Андрій Троценко цього вівторка сказав «Репортеру», що вони докладуть усіх зусиль для збереження підприємства. Було б добре. Дивно лише, що ті, хто, можливо, «нак­лав оком» на 63-й котельно-зварювальний, не зважають на нові часи, які настали в Україні після лютого цього року. Тепер не зав­жди перемагають люди з паперами. Тепер почали перемагати і просто – люди.