Без даху та дверей – церква повна проблем

При в’їзді у Кліщівну Рогатинського району, біля мурованого вказівника, встановили ковану вивіску з нагоди 550 років від першої згадки про село. Там красується головна сільська принада села, пам’ятка національного значення – дерев’яна церква Святого Миколая 1572 року. Та, на жаль, повністю побачити цей храм нині можна хіба на вивісці. Бо сама церква вже майже п’ять років стоїть розібрана під відкритим небом.

Так нині виглядає пам’ятка архітектури національного значення

Під ґонтою, бляхою й небом

Кліщівна – невеличке село, всього 183 двори. Білою піщаною змійкою його обвиває одна вулиця. Затишні хатинки розмістилися внизу, під піщаним кар’єром. Звідти часто виїжджають КамАЗи завантажені білим піском, того й дороги тут білі. На вулиці ні душі.

Пересікаємося лише з двома жіночками у сільському магазині. Про стару церкву кажуть лише те, що вона тут здавна. Ще би – з 1572-го! Більше розказують про «новий» храм (1938 року) та щоп’ятничні відправи біля копії ікони «Всецариці», яку в село привезли зі знаменитої грецької гори Афон. Сюди приїздять люди з усієї області, адже, кажуть, біля того образу зцілюються від раку.

Старий храм видно з будь-якої точки села, бо розташований він на горі. Піднімаємося стрімкими сходами та заходимо через заіржавлену браму. Зверху село як на долоні. Видно кожен кольоровий двір, чорні поля, темні ліси, білий кар’єр. Спокійно, затишно… Та це, якщо не дивитися на саму церкву. Стоїть вона серед цвинтаря, на самому схилі гори. І зараз від неї лишилися лише сірі дерев’яні стіни, позначені спеціальним маркуванням після реставраційних робіт у 2008 році. З часів тої реставрації ще залишилося дерев’яне риштування. Коли видертися на нього, то можна розгледіти, що ж там усередині, бо церковця хоч і без даху, але зачинена. А там нічого, лише посохла трава та вже виросли невеликі дерева.

Коментарі до теми

Зіновій Соколовський, архітектор-реставратор:

«Церква у Кліщівні належить до типу галицьких. Тут важко сказати – гуцульська вона, бойківська чи лемківська. Вона дійсно має мистецьку вартість, занесена у список пам’яток архітектури національного значення. Тому до неї має бути відповідне ставлення. Її хотіли зробити за аналогією церкви Святої Параскеви у місті Белз (Львівська область – Авт.). На стадії проекту це зроблено, а на стадії виконання робіт – нуль».

Андрій Давидюк, начальник відділу охорони культурної спадщини ОДА:

«Ми багато разів зверталися у Міністерство культури з тим, щоб виділили кошти на завершення робіт на тих пам’ятках, де робота вже почата. Зараз, згідно з чинним законодавством, Мінкультури фінансує пам’ятки національного значення, але виключно ті, що знаходяться у заповіднику, тобто входять до сфери впливу міністерства. Церква у Кліщівні туди не входить. Якби, скажімо, вона належала до заповідника Давній Галич, то ми би просто вимагали у Мінкультури фінансування. Тут ситуація тяжка. На які рівні ми вже не виходили, а результату нема. Її терміново треба накрити, а на це потрібно 850 тис. грн. Вишукати ці кошти з місцевого бюд­жету нереально.

Якщо є спонсори, то законодавство не забороняє залучати спонсорські кошти. Більше того – це підтримується. Тим більше, що проект на церкву є. Він затверджений. Тобто треба просто доробити».