Пані Надія живе в Івано-Франківську, працює кухарем, прізвища просила не називати. До «Репортера» подзвонила, бо вже не знала, що робити. Каже, дитина розбила термометр. Вирішили дзвонити до МНС. А там їм сказали збирати ртуть самим.
«Ми ніби все позбирали й викинули у смітник, — говорить читачка. — Але збирали підручними засобами — скотчем. Чи все зібрали, не впевнена. Чи можна те викидати у звичайний смітник? Як насправді усе це має відбуватися?».
Незвичайний метал
Із ртутним термометром час від часу доводиться контактувати кожному. Нагадаємо, ртуть — рідина із срібно-металевим блиском, метал, проте незвичайний. У звичайних умовах (наприклад, при кімнатній температурі), ртуть є рідиною, яка при легкому ударі розділяється на невеликі кульки, а при з’єднанні легко сполучається. Ртуть може проникнути у ворс килима чи в тріщини підлоги. Потім, активно випаровуючись, вона забруднює та отруює повітря.
Якщо людина дихає цим повітрям постійно, то ртуть накопичується в організмі. А це може призвести до різних захворювань — від ртутної інтоксикації, яка проявляється металевим присмаком у роті, головними болями, проносом, ураженням нирок, стоматитом, анемією, дерматитом, до онкологічних захворювань.
Полігону нема й не буде
Як каже начальник міського управління з питань надзвичайних ситуацій Юрій Щочкін, у медичному градуснику є приблизно 2 г ртуті. І навіть така мала кількість цього металу є шкідливою. Відтак, він погоджується, що розбитий термометр може стати для мешканців проблемою.
«Сама ртуть не є шкідлива, шкідливі її випаровування, — говорить Щочкін. — Це якщо температура у приміщення понад 18 градусів. Пари потрапляють в організм, і це стає небезпечно. З роками можуть проявлятися різні хвороби. А от фахівці, які навчені та знають, як обходитися із ртуттю, при температурі нижчій за +18 можуть з нею працювати».
За словами Юрія Щочкіна, не тільки в Івано-Франківську, а й в усій області немає спеціального смітника (полігону) для токсичних відходів. Їх по цілій Україні лише декілька.
«Декілька років тому цим пробувала займатися Івано-Франківська ОДА, — зазначає фахівець. — Вони піднімали питання на всіх рівнях, обговорювали на комісіях з питань техногенної безпеки, але, врешті, дійшли до того, що під ці потреби немає місця. Жодна громада села не дасть згоду, щоб поруч з ними організували полігон токсичних відходів. Тому це питання донині не вирішено».
Тож на Прикарпатті кожна місцева рада виходить із ситуації по-своєму. Коли Івано-Франківську кілька років тому треба було утилізувати велику кількість токсичних відходів, каже Юрій Щочкін, то возили в Київську область. А от коли треба було здати ртуть, то відвозили у Бучач (Тернопільщина). Там є приватне підприємство, яке займається збором ртуті. Правда, робить воно це «не за дякую, а за гроші». Останнього разу за 2 кг ртуті, каже Юрій Щочкін, наш міськвиконком перерахував туди понад 3000 грн.
У смітник — зась!
Отже, що робити? Перше — одразу відкрити вікна. Більше того, як наголошує Юрій Щочкін, квартиру після того треба провітрювати якнайбільше — мінімум впродовж кількох наступних днів, щоб вивітрилися залишки ртуті.
Друге — ртуть слід зібрати. Попри те, що для рук вона не шкідлива, Щочкін все одно радить робити це в рукавичках. «Головне, щоб випаровування не потрапили в органи дихання, — каже він. — Бо це важкий метал, який осідає в організмі, не виводиться та шкодить».
Третє — місце, де була ртуть, необхідно обробити. Найкраще — 20 % розчином хлорного заліза. «Але його можна знайти тільки у спецмагазинах продажу хімікатів, — підказує Юрій Щочкін. — Тому ще допускається обробка 20 % розчином хлорного вапна або густим розчином марганцівки — дуже темним, аж коричневим».
Четверте — оброблене місце слід залити розчином марганцівки й залишити так на 1‑2 години. Потім промити мильним розчином.
А викидати отруту куди? Як каже начальник частини МНС Івано-Франківська Ігор Дмитрів, ртуть слід зібрати у скляну банку, закрити її щільно, замотати целофаном і закопати десь на глибину 20-30 см. «У смітник викидати не можна, — говорить Дмитрів. — І якщо люди не впевнені, що зібрали все, то, думаю, можуть викликати санстанцію, і вони передивляться».
А от у Юрія Щочкіна до цих порад є свої уточнення. «Закопати можна, — каже він. — Але треба з розумом закопувати, щоб потім не розбилося й не потрапило у питну воду, наприклад, у криниці».
До теми
У січні цього року представники 140 країн-членів ООН у Женеві погодили текст юридично обов’язкової до виконання міжнародної конвенції з контролю над забрудненням довкілля ртутними відходами. Цей документ встановлює обмеження на постачання й торгівлю ртуттю, правила контролю за розповсюдженням продукції, що містить ртуть, на кшталт ртутних термометрів.
Узгоджену в Женеві міжнародну конвенцію, ймовірно, підпишуть у жовтні 2013 року в Японії.
