В інтернатах повно дітей, на яких не звертають уваги й не розглядають на всиновлення. Тому що багато із них хворі, а інші — дорослі. Всі потенційні батьки хочуть лише здорову малечу, якої обмаль.
Хто останній?
Для Оксани та Ігоря Вознюків це вже не такий страшний процес, бо свого часу їм довелося оформляти «внутрішньосімейне» всиновлення. В Оксани є син від першого шлюбу, в Ігоря також. Тож чоловік усиновив хлопця Оксани, аби той мав його прізвище. Отак жили вони дружно, а три роки тому якось пожартували — як не народять свою дитину, то всиновлять. Дуже вже хотіли дівчинку та й сини були не проти.
Оксана три роки лікувалася — марно. Той жарт визрів у серйозний крок, почали збирати документи. Папери готували зо два місяці, бо в управлінні у справах дітей чіплялися до кожної літери. Але все здали, отримали висновок і право на всиновлення.
«Але тут почалися справжні проблеми, — розповідає Оксана, — бо дітей в області, навіть на Західній Україні, просто немає. Ми телефонували у Львів, а там на черзі — 300 людей!».
Оксана вирішила пришвидшити процес і зайнялася пошуками сама. Довго сиділа на сайтах, форумах, шукала, виписувала контакти. «Обдзвонила багато областей, — пригадує жінка. — З різними людьми спілкувалася, деякі навіть хамили. Наприклад, у Донецькій області є багато дітей, можна знайти і маленьку, але там сиділа така тьотка, що другий раз я туди не зателефоную. Не знає, не пам’ятає — та їй просто все одно!».
Писала Оксана й до Одеси, Чернігова. Надії не втрачала. І от після півроку наполегливих пошуків, цього тижня, вони з Ігорем їдуть на Закарпаття знайомитися з трирічною дівчинкою.
«У неї є старший братик — дев’ять років, — каже Оксана. — Я вже готова всиновити двох».
Великий плюс
За словами начальника відділу з питань опіки та піклування міської служби у справах дітей Марії Дехтяр, кількість кандидатів на всиновлення щороку збільшується, але меншає дітей, яких можна всиновити. Бо майже всі хочуть здорових дошкільнят, а таких на обліку обмаль.
«В Івано-Франківську на обліку в службі у справах дітей є 231 дитина, — каже Марія Дехтяр. — Але з них усиновленню підлягають лише 53, бо решта живуть у сім’ях опікунів. Ще 13 діток живуть у прийомних сім’ях, і лише 40 — в інтернатах. До 10 років — лише четверо. Решта дітей — 1995-1998 років. Наймолодші — двоє дітей 2005 року народження, а кандидатів на усиновлення — 17 пар. Дітей просто меншає. Наприклад, у 2010 році в обласному пологовому будинку залишили вісім дітей, а цього року — одну. Це, звісно, великий плюс».
Така ж тенденція і по області. «Позаминулого року на Прикарпатті було усиновлено 38 дітей, із них четверо іноземцями, – каже Іван Ковалик, начальник обласної служби у справах дітей. — Минулоріч всиновили 24 дитини, а цього року — 11. Навіть сьогодні потенційних кандидатів по області є — 50 пар, але 42 з них хочуть діток до п’яти років».
Малечі нема, дорослих бояться
У Надвірнянському дитячому будинку перебувають дітки до чотирьох рочків. За словами директора Галини Кузнецової, нині таких у закладі — 34. «Дітей усиновлюють дуже мало, — каже пані Галина. — Бо хвореньких не беруть. За десять місяців цього року усиновили шість малюків».
У містечко Святого Миколая, що в Крихівцях під Івано-Франківськом, також часто звертаються подружні пари, питають, чи є діти на усиновлення.
«Ми маємо лише двох рідних сестричок: одна у першому класі, а інша на рік молодша, — говорить сестра Марія Покірна. — Дівчатка приїхали до нас з Закарпаття. Вже приїздили люди з ними знайомитись. У нас переважно діти з неблагополучних сімей. Багато — під опікою сестер, але з умовою, що вони не підлягають усиновленню, бо здебільшого це по троє рідних братиків і сестричок. Роз’єднувати сім’ї не можна, а всіх не візьмуть. Сьогодні маємо близько 22 дітей».
Така ж ситуація майже у кожному дитячому будинку — малюків немає, а дорослих усиновлювати чи не хочуть, чи бояться.
Великі діти – великі проблеми
За словами Марії Дехтяр, більшість дорослих дітей і самі не хочуть, аби їх усиновлювали.
«Вони вважають, що й так живуть нормально, — каже пані Марія. — Сьогодні в інтернатах є всі умови. Наприклад, в Угорницькому інтернаті є сауна, двомісні кімнати. Їм не треба нікуди виходити, все на одній території, ніяких обов’язків. А що таке сім’я? Це обов’язки. Єдине, чого у них нема — любові. А є й батьки, які не до кінця розуміють всієї відповідальності. Але коли вони готові змінюватися та пристосовуватися, то це дасть результат. Навіть дитина, якій минуло три роки, вона вже ой як сформована. Там вже багато чого є, що буде підніматися на поверхню».
До речі, в обласній службі у справах дітей цього року були два випадки розусиновлення та повернення.
«Повертали хлопчика і дівчинку підліткового віку, — пригадує начальник обласної служби Іван Ковалик. — Діти достатньо довго прожили у сім’ї: одна дитина — близько п’яти років, а друга — три. Не склалися стосунки з батьками, і суд ухвалив рішення скасувати всиновлення. Процедура розусиновлення досить проста — батьки, дитина чи соціальна служба, як є потреба, пишуть заяву, її розглядає суд. У цих випадках заяву писали батьки».
Як стати кандидатом
Але тій родині, яка не боїться труднощів, готова чекати, шукати та ділитися всім, що має, з дитиною, треба звернутися у службу у справах дітей.
«Уже два роки ми проводимо прийом громадян у центрі надання адміністративних послуг за адресою Незалежності, 9, — каже Марія Дехтяр. — Там є окремий стіл №5, де щочетверга відбувається прийом. Людина може отримати всю інформацію про всиновлення, консультацію та перелік потрібних документів. Це має бути довідка про постійне місце проживання, місце роботи, матеріальне забезпечення, довідка про стан здоров’я та несудимість. Після цього ми починаємо з ними працювати».
Потім на потенційних кандидатів чекають тижневі курси з виховання дітей-сиріт. З ними працюють психологи та педагоги, розказують, як працювати з такими дітлахами та що може чекати попереду.
«Люди повинні розуміти, що тут не спрацює позиція: на старості подати ложку води, — пояснює Марія Дехтяр. — І що важливо — дитина не допоможе вирішити якісь проблеми. Наприклад, не скріпить стосунки між чоловіком і жінкою, бо вони на грані розвалу, не скрасить самотність. Це діти, на яких треба витратитися і матеріально, і морально. Якщо люди готові, то все буде гаразд».
За словами пані Марії, парам одразу говорять, аби були готові до того, що в Івано-Франківській області дитинку можуть не знайти. Тоді батькам треба шукати самим.
«Є спеціальний сайт — sirotstvy.net. Там зібрана база всіх дітей, яких можна усиновити, — розказує Дехтяр. — Лише батькам не треба боятися і лінуватися. Ми не приведемо їм дитину до хати».
Любов і затишок
«Наші діти ростуть і змінюються, — говорить Марія Дехтяр. — Три роки тому з одною парою ми дивилися немовля — одномісячний хлопчик. Такий маленький, кволенький. Якось їду додому, а вони до мене вітаються. Не одразу впізнала. І з ними той хлопчик. Дитина просто щебетала, що йде з садочка, що там робив, де відпочивав і яка це вулиця. З його слів одразу видно, що там усе добре».
Також розповідає про двох братиків. Їхніх батьків позбавили батьківських прав. Старшому було більше року, а меншому — кілька місяців. Молодший дуже слабенько розвивався. Їх усиновили прості люди, зараз вони живуть у селі. Кожен раз, коли приїздять до Франківська, заходять у гості. Затишок і любов дали своє.
Ще одна пара три роки тому стала прийомною родиною для маленького хлопчика. Зараз вони готують документи на всиновлення. Одного разу в садочку малюк сказав, що його шафку неправильно підписали, бо у батьків інше прізвище. Вихователька їм про все розказала. Це був сигнал.
До речі, усиновлювачем може бути і одна особа, не обов’язково пара. В Івано-Франківську із 100 всиновлених дітей 11 ростуть у неповних сім’ях. Переважно виховують жінки.
«Був один випадок, коли звернувся чоловік віком трохи за 30, — пригадує Марія Дехтяр. — Він проживав з батьками, які були проти всиновлення малюка. Звичайно, в такій родині не може бути нормального життя для дитини, тому ми його виключили з обліку. Його батьки наполягали, аби той спершу знайшов собі дружину і вже тоді хай би разом вирішували — чи всиновлювати, чи народжувати».
Також жінка пригадує випадок, коли одна пара усиновила малюка, а через кілька років жінка померла, то батько виховував його сам. Зараз він знову одружився, мачуха прекрасно ставиться до дитини. Уявляєте, двічі втратити маму?..
Comments are closed.