Чи доводилося вам колись бачити іграшки песиків, котиків, слоників, ляльок на деревах? А дружніх сусідів, які самі облагороджують прибудинкову територію для себе та інших? «Репортер» віднайшов таких іванофранківців на вулиці Воїнів УПА, 4.
Велике прибивання
Цей дворик зацікавить будь-кого. Багато дерев, а на них прикріплено дуже багато дитячих іграшок. Отак знизу й до верху: м’які, гумові, пластмасові песики, котики, мишки та ляльки. Спочатку навіть трохи моторошно. Втім, одразу хочеться зупинитися й запитати у місцевих – що це, навіщо?
Тут дуже подобається гратися дітям. Маленький Андрійко ганяє між деревами на ровері, а Наталя з Діанкою сидять на лавочках і плетуть одна одній косички. Діти кажуть, що зараз двір став кращим і цікавішим. Вони навіть свої іграшки принесли, аби дорослі причепили.
Організувала це все їхня сусідка Ольга Костюк. Жінка їздить на заробітки до Москви, там і надибала три казкові дворики. Каже, що все власноруч облаштували самі ж мешканці – для своїх і сусідських дітей.
«Мені також захотілося зробити щось подібне, – розповідає пані Оля. – Дітям з будинку просто нема куди дітися. Навпроти садочок, але наших звідти виганяють. Є дворик у школі, але вона трохи далеко, там дорослі діти і сонце. Тому й вирішила спершу прикрасити двір іграшками, а потім засадити клумби. Ще у наших планах – поставити маленькі дитячі будиночки, а також турніки – аби малі трохи займалися спортом».
Отже, активістка залучила ще двох однодумців – Надію Безмалу та Надію Гринчук – разом почали прикрашати двір.
Люди й людиська
«Люди спершу дивувалися, – говорить Надія Гринчук. – Запитували, що це ми – якимись ритуалами вуду займаємось? Сміялися. Та ви б бачили, скільки радості було у дітей – як вони тут бігали та допомагали?!».
Але радісно було зовсім трішки, бо вже назавтра тих забавок на деревах стало наполовину менше. Хтось забрав. Принесли нові. Знов халепа.
«Знаєте, є в нас люди й людиська, – говорить Ольга Костюк. – З неділі на понеділок тут уся територія була встелена вушками, лапками, ногами. Усе розірване. Ми позбирали, позашивали і знов причепили. Зараз уже спокійно. Я кожного, хто сидів у дворі, перепитала – чим їм заважають ті іграшки?».
А якось активісток обізвали жорстокими, бо, мовляв, поприбивали бідні іграшки цвяхами. «Це одна старша жінка казала, онук якої вибирав очі у плюшевого песика, – пригадує Надія Безмала. – Я зробила дитині зауваження, а тут бабця як завелася… Дивні люди бувають».
А ще жінки згадують, що якось привезли пісок для дитячих пісочниць. На велосипеді приїхав якийсь чоловік з двома відрами.
«Я придивляюся, а він пісок набирає, – розповідає Надія Гринчук. – Я почала кричати, а йому байдуже. Аж вибігла на вулицю, то тоді лишився того діла. Ми з сусідкою пісок у мішки набрали і заховали у підвал, аби не розікрали. Потім дітям відсипали».
До речі, все, що у дворі, робили власними руками. Наприклад, гойдалки, лавочки, столики – зі старих меблів чи дощок. Зі старих автомобільних коліс зробили клумби, засадили квіти. Бідкаються, що хтось троянди повисмикував та чимось підлив рослини, бо всихають.
«От, переїжджаєш кордон, то так душа болить, так хочеться додому, в Україну, – говорить Ольга Костюк. – Кажуть вона у нас бідна. Неправда. Навіть дуже багата, просто люди байдужі. Мене завжди дивувала така річ. У хаті в господині – ідеальна чистота, а все сміття вона може викинути через вікно. Головне, що вдома затишно й гарно, а що надворі робиться – неважливо. Але ж там ходять її діти, онуки, вона сама, врешті-решт?! Це для мене велика загадка».
Зможете краще – робіть!
Зараз люди вже звикли. Іграшок не чіпають, з активістками не сваряться. Навпаки, приходять з інших будинків і приносять іграшки. Сусідські бабусі нахвалюють ідею.
«Навіть казали, що й собі таке зроблять, – радісно розповідає Ольга Костюк. – Це приємно, що ми дали такий поштовх. Коли лише тут все прибирали, то деякі сусіди сміялися – чи ми на конкурс не готуємося? А що? Було б непогано таке влаштувати! Тоді у людей було би більше азарту зробити щось красиве».
Облагороджувати свій дворик активістки не припиняють. Мають ще великі плани, а головне – бажання.
І нехай ті прибиті цвяхами на живі дерева м’які іграшки виглядають трохи дивно, а лавки та столики зроблені з дощок зі смітника. Але люди щось роблять самі, а не нарікають і не чекають допомоги. Зможете краще – робіть!
