Костел усіх закоханих

У Калуші з ХV століття діє римо-католицький костел святого Валентина. Багато нинішніх молодят спеціально приїздять сюди, аби взяти шлюб під патронатом відомого покровителя всіх закоханих. Цікаво, що в Україні таких костелів лише два: у Калуші та у містечку Глинна Наварія, що на Львівщині.

Храм повернувся

Є в Калуші замкова гора. Це – найвище місце райцентру, з нього відкривається красива панорама міста. Тут же, на горі, розташувалися найстаріші архітектурні пам’ятки Калуша. Підемо по колу, за годинниковою стрілкою. Ратуша – вже геть знищена, але останнім часом тут розпочали щось схоже на реставрацію. Поряд була синагога, правда, від неї і сліду не лишилося, хіба пам’ятна таб­личка. Нині на тому місці краєзнавчий музей. Трошки вгору викладена червоною цеглою – найстаріша школа міста. Поруч – польський будинок культури, колишній кінотеатр – теж ніби реконструюють. І в центрі того всього – шпилястий костел святого Валентина.

Він тут – з 1464 року. З того часу костел пережив багато руйнувань: дві великі війни, радянський період, коли з нього спершу зробили військовий склад, а потім шкільний спортзал. І лише у серпні 2008 року відбулося урочисте посвячення відновленого костелу святого Валентина.

…Важкі дерев’яні двері, невеличкий передпокій. На стінах – афішки й розклад богослужінь. І знову двері – величезні, високі, ковані. Білий, просторий храм. Дуже холодно.

На месі – лише чотири жіночки. Чудова акустика залу підкреслює їхній ангельський спів. Нині від старого храму лишилися хіба стіни та підлога. Коли тут був спортзал, підлогу застелили паркетом для теплоізоляції. Ось так її вдалося зберегти. А зараз уже видно найрізноманітніші рослинні орнаменти з мармурової крихти. Кажуть, робили ще за Австро-Угорщини.

«Деякі наші старенькі прихожани ще пам’ятають ті часи, коли приходили сюди на заняття з фізкультури, – розповідає отець Роман Стадник, місцевий парох. – Люди дуже люблять цей храм. Кажуть, тут повиростали. І нині з радістю йдуть сюди, але вже молитися. На щастя, зараз усе стало на свої місця».

Мода на святість

Щодо постаті святого Валентина, то отець Роман каже, що раніше його культ був значно популярнішим, ніж нині. «Все через те, що він був цілителем, – пояснює парох. – Мало хто знає, що святий Валентин зцілював невиліковно хворих. Наприклад, рятував від епілепсії. До нього часто приходили матері, які приносили своїх хворих на епілепсію дітей. І святий Валентин їх оздоровляв. А вже набагато пізніше увійшла мода на нього як на покровителя закоханих. Хоча в історії його життя справді є такий момент, коли він допоміг одружитися молодій парі, але то далеко не головне».

За словами отця Романа, нині день Валентина – це суцільний бізнес, який не має нічого спільного зі святим. Що це великий виклик для Церкви, бо стираються межі між сакральним і комерцією.

«Щодо покровительства закоханих, то в деякій мірі можна вважати, що й закохані є тими ж хворими – на голову, звісно, у доброму значенні цього слова, – посміхається священик. – Справа двох закоханих людей є особливою та непростою. Ми у парафії кожного разу молимося за нашу молодь, тому що вони стоять на порозі життєвого вибору».

В Україні є два костели, які носять ім’я Валентина – у Калуші та в містечку Глинна Наварія, що на Львівщині. Також у Львівській області, в Самборі, зберігаються мощі цього святого. Хоч Валентин і не мав жодного стосунку до України.

«Був такий час, коли мощі святих були у моді, – пояснює отець Роман. – Тобто кожне місто та кожна церква повинна була мати мощі якогось святого мученика. Так і зі святим Валентином. Можливо, в Україні через часи знищення та спустошення він дещо відійшов з пам’яті, але на Заході він і досі у великій пошані».

Закохані шукають

До речі, ніхто досі не знає, як виглядав святий Валентин, тому можна знайти багато різних картин із ним та образів. Одні зображують його як старенького простого монаха, а інші – як єпископа. І в калуському костелі зберігається свій образ. Високо, на білосніжній стіні, в овальному обрамленні висить «калуський» образ святого Валентина.

За ідеєю отця Романа, святого зобразили у єпископській одежі. З благальним поглядом до його ніг припадає чоловік, який приніс хворого сина, аби святий зцілив його. Валентин з довгою сивою бородою та милою посмішкою зігнувся над хлопчиком. Якщо чесно, на тому образі Валентин дуже нагадує Миколая…

У день іменин свого патрона, тобто 14 лютого, у костелі великих святкувань не готують, бо це середина тижня, і всі будуть на роботах. Урочистості перенесуть на неділю. А в самий день іменин відбудеться лише невеличка відправа.

Охочих взяти шлюб у цей день також немає. Отець Роман каже, що хоч костел у Калуші вже давно, але ще мало людей знають про його існування. Буває, коли дізнаються, то спеціально приїздять з різних куточків до Калуша. А буває просто випадково заходять і зачаровуються цим місцем.

«Одного разу я мав цікавий випадок, – розповідає священик. – Кілька років тому, саме у переддень 14 лютого, до костелу прийшла молода пара. Познайомились. Самі вони з Києва, а до Калуша приїхали до когось у гості. Гуляли містом і випадково зайшли до нас. Розмовляв з ними, запросив прийти ще й завтра – на самий празник, але вони вже мали квитки додому. На прощання сказали мені, що ми ще зустрінемося. А через півроку знову приїхали, тепер уже брати шлюб. Того дня у костелі вони й вирішили, що хочуть бути разом. Зараз у них вже є маленька дитинка, і все в них добре».