Два місяці поспіль у Коломиї триває жорстке протистояння між громадою та забудовником. Коломияни обурюються, що вперше за всю історію міста будівельники посягли на святе – самісінький центр. А забудовники при цьому не зважають навіть на рішення суду про заборону робіт.
Насправді цій історії – вже понад десять років. У 1998-му місто проводило аукціон на деякі земельні ділянки у центральній частині міста. Хоча тоді на землю на вулиці Театральній жодних дозволів ніхто не давав, але якось так вийшло, що агрофірма «Прут» таки уклала угоду на ділянку поблизу Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Як це відбулося, сьогодні вже ніхто не розуміє…
 |
Директор музею Ярослава Ткачук каже, що з музейниками заплановане будівництво не погоджували, а туристам тепер дістатися сюди дуже проблематично.
«Ми були заскочені будівельними роботами у цьому місці, – каже вона. – Такі зімни мають узгоджуватися принаймні з художньою радою при архітектурі, але нічого подібного не було».
Координатор громадського об’єднання «Комітет національного порятунку» Володимир Янкевич розповідає, що на початку вересня цього року територію біля музею огородили парканом, чим зацікавилася громадськість міста.
«Почали говорити, що будує агрофірма «Прут», і що все робиться законно, – говорить Янкевич. – Проте, коли ми поцікавилися в управлінні Держархбудконтролю, то там ніхто нічого не знав, і жодних дозволів у них не виявилось. Тоді стало зрозуміло, що пахне смаженим».
За словами Володимира Янкевича, міська архітектура без пояснень справляла скаржників до керівництва Держархбудконтролю, а ті – назад до міської архітектури. Все, що казали, – споруджується житловий будинок. Отже, пан Володимир ще з кількома небайдужими активістами подався до архіву. Виявилося, що у 1998 році агрофірма «Прут» таки отримала 34 ділянки у центрі Коломиї, але ця територія не була зазначена у тому переліку.
«Ми зрозуміли, що все це – відкрита фальш, що аукціону по тій ділянці міськрада не проводила, – каже Янкевич. – Тож комітет звернувся до суду. Хоча за це могла взятись і архітектурно-художня рада, але той шлях був би складнішим».
Далі суд прийняв рішення про тимчасове призупинення будівництва до з’ясування усіх обставин.
А поки міська влада відмовчувалася, на сполох забили депутати міськради, від них посипалися запити. Говорили, що треба зберегти історичну частину міста. Наголошували, що будувати у центральному сквері, а тим паче там, де розташований музей «Писанка», неприпустимо.
Зараз депутати кажуть, що міська влада спершу зайняла позицію «ні тих, ні сих», а віднедавна почала впевнено захищати забудовника, який нібито усе робить правильно.
За словами ж міського голови Коломиї, історія виглядає геть по-іншому. «Є рішення суду, що будівництво ведеться законно, – стверджує Ігор Слюзар. – До того ж, громада зовсім не протестує. А претензії щодо цієї будови висловлює хіба що Янкевич та ще три його колеги».
Також мер Коломиї запевняє: ще у 1998 році Держархбудконтроль дав дозвіл будувати на цій ділянці, історично все також логічно, мовляв, забудова була передбачена ще за часів Австрії. Акцентує Слюзар і на тому, що герой України Василь Ткачук, який і виступає замовником будівлі, він же – співзасновник агрофірми «Прут», будує мистецький центр для суспільного блага. За словами міського голови, Янкевич суд програв, тож будівництво нині продовжується.
Дякувати панові Ткачуку радить і директор агрофірми «Прут» Михайло Андрійчук. Каже, зайве нарікати, оскільки для міста робиться добра справа. «Ніякого житла там не буде, – говорить Андрійчук. – На тому місці зводять мистецький центр».
«Суд прийняв рішення про тимчасову заборону, доки справу не розглянуть по суті, – каже натомість депутат, голова фракції «Наша Україна» у міськраді Геннадій Романюк. – Насправді документація зроблена на житлове будівництво, а мистецький центр будують лише на словах».
То хто каже неправду? На момент верстки номеру від коломийського депутата-свободівця Віктора Кавацюка «Репортер» дізнався: суд повідомив про те, що забудовники мають усі необхідні документи, і претензій до них – жодних. Тож міські обранці нині розводять руками, а городяни бідкаються, мовляв, музей тепер у тіні тієї будови, а воювати з несправедливістю вони вже втомилися.
«Трохи соромно зізнатися, – сказав нам депутат міськради від «Фронту змін» Любомир Глушков, – але виглядає, що ми не здатні захистити свою історію».
Фото Євгена Гапича
