Останніми роками разом із занепадом футбольної команди «Прикарпаття» погіршилися й перспективи СДЮШОР (спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву) та аматорської команди «Прикарпаття-2».
Саме тут грають вихованці СДЮШОР (1992-1994 р.н.). І саме вони є тією школою, без якої професійна команда, за регламентом, не має права заявлятися. Таким чином федерація примушує професійні клуби пам’ятати про соціальну відповідальність і розвивати дитячий футбол. Зрештою, на цьому можна ще й заробляти, продаючи своїх вихованців іншим командам.
 |
Натомість, яку історію пройшло за останні роки «Прикарпаття-2»? Сказати складну — це не сказати нічого. Плачевну. Адже спершу школу разом із командою передали з балансу клубу на баланс ОДА. Аби зберегти. ОДА фінансувала, як могла. Спершу краще, згодом гірше. І якщо на ДЮСШОР коштів ще більш-менш вистачало, то на «Прикарпаття-2» уже практично не залишалося. Останні дві гри через відсутність фінансування команда не грала. А у травні навіть звільнили працівників, які доглядали за запасними полями стадіону «Рух». Саме тут займалися молоді футболісти.
Те, що команда пропустила дві гри, нікого не надихнуло. У місті почали говорити про ймовірність того, що вона вже не відновиться. Нині тренер «Прикарпаття-2» Валентин Москвін каже, що в школі займалося 300 дітей. Мовляв, не відмовляли нікому. З одних виходили добрі футболісти, яких запрошували в інші клуби. Інші, менш талановиті, підростали та лишали футбол.
«В першу чергу у нас була не футбольна мета, — говорить Москвін. — Хоча вона теж присутня. Бо головне завдання, щоб діти з 8-9 років вже займалися якоюсь справою. Тут вони відірвані від вулиці, алкоголю та наркотиків, їх дисциплінують, з ними займаються, вчать, як себе поводити в колективі. Тому в першу чергу це — соціальна мета».
Крім того, тренер запевняє, що після закінчення СДЮШОР для юнаків (18-20 років) настає важкий період — перехід від дитячого до дорослого футболу. Аби не загубилися таланти, їм треба ще два-три роки пограти в нормальному режимі, під керівництвом нормальних тренерів. Саме таку можливість найталановитішим футболістам (з тих, яких не встигли переманити заможніші клуби) надає «Прикарпаття-2», яке готує молодь до професійного футболу.
За словами Валентина Москвіна, останнім часом фінансування було дуже слабеньке. На навчально-тренувальну роботу кошти не передбачалися, форму купували батьки, а питання автобусів, добових для дітей чи прийому суддів заледве вирішувалося…
Проте, є надія, що більше так не буде. Принаймні про це говорить віце-президент новоствореного ПФК «Прикарпаття» Анатолій Ревуцький. «Перспективи «Прикарпаття-2» і школи тісно пов’язані із перспективами головної команди, — каже він. — Тому що будь-який серйозний професійний клуб без підготовки якісного власного резерву не повинен існувати. Це нелогічно і неправильно. «Прикарпаття-2» — це підготовка резерву для того, щоб комплектація в перспективі була значно простішою і дешевшою».
Відтак, запевняє Ревуцький, коли відбувався процес створення нового професійного клубу, то ніхто із теперішніх керівників не ставив питання: що робити із дитячою школою чи «Прикарпаттям-2»? Усі розуміють, що на базі клубу має будуватися чітка піраміда: школа (де грають діти), друга команда (так званий резерв, там грає молодь) і основна команда (профі). А щоб це зробити, треба повернути школу та другу команду на баланс «Прикарпаття». Адже зараз вони знаходяться на забезпеченні головного управління сім’ї, молоді та спорту ОДА.
«Спочатку мова йде про те, щоб розібратися із першочерговими проблемами, які стоять перед професійною командою, — говорить Ревуцький. — Паралельно не забуваючи про ті питання, які є перед другою командою та СДЮШОР. До осені це треба буде зробити. Ще необхідно пройти погодження з депутатами облради. Хоча я не думаю, що цей процес хтось буде гальмувати».
Наразі директор школи Йосип Бербець подав керівництву клубу попередні розрахунки на утримання СДЮСШОР. У них він передбачив спортивні костюми, м’ячі, харчування тощо. Не забули і про стипендії для молодих футболістів.
«Їх треба ставити на стипендію, щоб хлопчиків не «крали» до Києва, Донецька чи Львова, пропонуючи їм кращі умови. Бо ми їх з першого-другого класу виховуємо, а користується хтось інший, — каже Анатолій Ревуцький. — Якщо ж ми платитимемо їм стипендію, то просто так гравця уже не візьмеш».
До речі, на утримання школи потрібно приблизно 1,7 млн. грн. на рік. Виглядає, що за такі кошти вже можна готувати дітей. А от розрахунків для «Прикарпаття-2» наразі немає.
«Гірші часи ми вже пережили», — підсумовує Ревуцький.
Так хочеться вірити…
