Полювання на ректорів

«Українська правда», 7 серпня 2010 року

Іван Вакарчук, екс-міністр освіти: «Звільнення ректорів не мають аналогів у світовій практиці. Де ще, окрім України, міністр може раптово, без попередження приїхати до університету і підштовхнути ректора добровільно написати заяву про звільнення?».

Вакарчук має рацію. І навряд чи Табачник при звільненні ректорів Донецького, Одеського та Уманського університетів керувався питанням покращення якості освіти. Чим керується Табачник, як міністр освіти України, взагалі, невідомо, можна лише здогадуватись…

Натомість, в якій ще країні квітне «ректорська мафія», коли керівники вишів по 25‑30 (а деколи й більше) років, немов у танках, сидять у своїх кабінетах і придушують будь-які спроби ротації кадрів? Це не є наслідком наукової чи педагогічної необхідності. Це – наслідок унікальної цінності крісла.
А щодо стилю звільнень, то він в Україні давно формується за принципом «яке їхало, таке здибало».