Чи знаєте ви, хто вирішує, які фільми показувати в кінотеатрі? Як вони потрапляють у прокат, скільки це коштує? От і ми не знали. Тому вирішили попитати власницю театру кіно «Люм’єр» Лідію Шкрібляк.
– Пані Лідіє, чому ви взялися саме за кіно?
– Ідея належала моїй сестрі. На початку 2000-х вона часто їздила до Києва і відвідувала відреставровані за сучасними стандартами звуку і зображення кінотеатри. Оскільки у Франківську тоді жоден не працював, вирішили за це взятися. Більше року вивчали й досліджували це питання.
– Скільки коштувало відновити будівлю та облаштувати сучасний кінотеатр?
– Відверто, це дуже велика інвестиція. Будинок 1929 року, пам’ятка архітектури. Так, у ньому колись працював кінотеатр, але він не був пристосований до сучасних звукових систем. Це єдиний кінотеатр в Україні, в якому зали розміщені один над одним, і тому обладнаний системою плаваючих підлог, яка унеможливлює перемішування звуку.
Про конкретні суми важко говорити. Працюємо 12 років і весь цей час кінотеатр потребує постійних вкладень і оновлення. Починали у 2006-му – стояли плівочні апарати, через кілька років плівка відійшла, прийшла цифра – повністю змінили обладнання, потім з’явилося 3D… Та найважливіше – треба було реставрувати будівлю, замінили дах, вікна, всі комунікації.
– З чого сьогодні складається «Люм’єр», скільки людей працює?
– Нині це чотири кінозали. Це дуже розв’язало нам руки. Можемо розширити репертуар, проводити фестивальні покази. Зараз збільшується квота на українське кіно. Дуже тішить, що з’являються якісні українські фільми, і публіка їх добре сприймає. Вчора (20 грудня – Авт.) «Кіборги» зібрали більше, ніж «Зоряні війни». Вперше лідером прокату став український фільм.
Ще є чотири кафе. Загалом у «Люм’єрі» працюють близько 50 людей. Половина з них з нами від відкриття – це найбільший капітал. Це люди, які повірили в дуже нетипову на той час ідею для бізнесу.
– Кафе – це додатковий сервіс, бізнес-ідея чи концептуальний підхід?
– Концепт закладу диктувала будівля. Крім того, хотіли більше опцій. Кіно – це добре, але не можна було не використати те, що це відпочинкова зона і локація в центрі міста. Насправді, на початках кухня у нас дуже погано йшла. Як це можна – їсти в кінотеатрі? Люди знали, що можна пити колу, їсти попкорн, але можливість замовити обід, фуршет чи бенкет була дуже незвичною. Немалими зусиллями ми цей стереотип перебороли.
Нині кафе дають на 30-40 % прибутку менше, ніж кінозали. Але все залежить від репертуару. Часом є менш популярні фільми, або вони довго йдуть у прокаті – тоді касові збори падають. Підтягують послуги кафе – фуршети, кейтеринг, дитячі дні народження. Так і балансуємо.
– Як формується репертуар?
– Є директор з букінгу – людина, яка прописує репертуар. Але це не одноосібне рішення. Щотижня збираємося з маркетинговим відділом, адміністратором або касирами, директором з букінгу, переглядаємо ролики-пропозиції фільмів, які стартують у прокаті, голосуємо. На вибір впливає рейтинг фільму, бюджет, актори. Також зважаємо на те, щоб фільми були для різних аудиторій і різних жанрів.
– Хто пропонує фільми, скільки це коштує і на яких умовах відбувається?
– В Україні є 5-7 дистриб’юторських компаній, які мають угоди з кіновиробниками. Вони мають права на дистрибуцію фільмів. Фактично жоден кінотеатр в Україні не працює напряму з виробниками. Компанії укладають угоди з кінотеатрами на умовах 50 на 50. Тобто 50 % касових зборів зі стрічки йдуть дистриб’ютору, 50 % – кінотеатру. Ці кошти залишаються нам на утримання приміщення, комунальні послуги, зарплати й податки.
До угоди між кінотеатром і дистриб’ютором є ще й меморандум. У ньому компанія встановлює мінімальну вартість квитка, кількість показів загалом, кількість вечірніх сеансів зокрема, а також час початку сеансів. Дистриб’ютори перевіряють і кількість глядачів у залі.
Буває, що між дистриб’ютором і виробником є угода про те, що кінотеатр не може отримати касовий фільм, якщо не візьме ще кілька менш касових. З цим боряться всі кінотеатри.
– Як саме пропонують фільми?
– Двічі на рік в Україні відбуваються кіноринки. Туди з’їжджаються власники, керівники кінотеатрів і дистриб’юторські компанії. Останні презентують і промотують свій репертуар на півроку чи рік. Ми це все акумулюємо і відповідно до бачення нашого репертуару укладаємо угоди.
– У Франківську два кінотеатри. Дуже часто фільми дублюються. Чому?
– Так відбувається всюди. Якщо декларуємо, що ми кінотеатр прем’єрного екрану – фільми стартують разом із всеукраїнськими, а часом і світовими прем’єрами – то не можемо не взяти блокбастер. Більше того, скажу, що у кінотеатрах з багатьма екранами буває так, що фільми йдуть одночасно в кількох залах. У нас так йшов фільм «Кіборги».
Це і каса, і рейтинг, і попит.
– Про попит. З власного досвіду: дуже часто, щоб подивитися фільми не для масової аудиторії, треба їхати до Львова, бо у нас їх не показують. Однак, остання така стрічка «З любов’ю, Вінсент» була дуже популярною у Львові, квитки дістати було не просто. Чи є надія, що і у Франківську будуть показувати такі фільми?
– Звісно, надія є. Це питання технічне. Нам зараз вже легше, бо є чотири екрани. Можемо взяти фестивальні фільми, документальне кіно. Я не бачу в тому ризику, тут питання в тому, що потрібно потрапити в цільову аудиторію. Так, це складніше, ніж зібрати глядачів на фільм «Дзідзьо і контрабас».
Цього року в нас з’явилися тихі сеанси для переглядів з дітками, сеанси мовою оригіналу. Поки зали не наповнюємо. Думаю, на це потрібен час.
– Про франківців і кіно. Чи є в нас культура ходити в кінотеатр і що ходять дивитися?
– Культура є, відвідуваність не падає. Щомісяця від 15 до 30 тисяч глядачів. Коли почався перший період фінансової кризи, думала, що кіно буде останнім, на що люди витрачатимуть гроші. Але відвідуваність зросла! Згодом прочитала статтю, в якій йшлося про те, що в кризові періоди люди схильні їсти більше солодкого, не витрачати кошти на дорогий відпочинок чи ресторани, але невеликий чек, який є в кінотеатрі, їх влаштовує. До нас почали приходити сім’ями.
– Вам подобається працювати з кіно, ніколи не шкодуєте, що впряглися?
– Не жалію, це бізнес, який ми дуже любимо. Він виглядає простим, легким, але насправді вимагає багато присутності. Це бізнес дрібниць. Будь-яка деталь впливає на якість послуги.
Кіно несе добру місію і вже виховало не одне покоління. Якось під касою стояв поважний дідусь і купував квиток на фільм дуже середньої якості, навіть зі сленгом. Я підійшла і запропонувала йому інший – змістовний, історичний – який йшов у іншому залі. Він відмовився, сказав, що прийшов саме на цей фільм, бо після перегляду матиме, про що поговорити з онуком. Мудрі люди завжди винесуть мудру думку.
