Понад рік на Прикарпатті працює відділ уповноваженого голови Нацполіції з питань дотримання прав людини в поліцейській діяльності. Омбудсмен стежить, аби копи у будь-якому разі не порушували закон і права людини. З літа цього року головним спеціалістом у відділі працює Кристина Овсепян.
– Кристино, як це – працюючи в поліції, наглядати за копами?
– Наше основне завдання – слідкувати за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності. Робота цікава, але не проста. Тут важлива комунікація, тому спілкуюся з великою кількістю людей. Треба щоб працівники поліції боялися порушувати закон. Тому наша робота в першу чергу превентивна. Щотижня проводжу лекції для працівників поліції, а ще моніторю роботу відділів.
– Як саме це відбувається?
– Повністю перевіряю чергову частину. У першу чергу звертаю увагу, чи є контроль за всіма, хто потрапив до відділу. Для цього ведеться журнал доставлених, відвідувачів, запрошених. Дуже часті порушення – людей не записують.
– Чому це важливо?
– Наприклад, ви потрапили до відділу поліції і з вами, не дай Боже, щось трапилося, під час допиту до вас застосували тортури. Якщо вас не записали у журнал, то ви не зможете довести, що отримали ушкодження саме у відділі.
Також можу перевіряти статус людини у відділі, чи надається їй правова допомога. Не всі мають юридичну освіту. Тому пояснити права і обов’язки має той, хто людину затримує, черговий, або особа, відповідальна за затриманих. А ще маю право переглядати записи з відеокамер, які працюють у відділах. Крім того, перевіряю ізолятори тимчасового утримання: приміщення, санвузол, харчування.
Читайте також «Ставлення поліції до людей теж треба міняти», – поліцейський омбудсмен Франківщини Лілія Зеленко
– На чому зараз акцентуєте увагу під час моніторингів?
– Чи є доступ до відділів маломобільним групам населення. На жаль, на це не завжди звертають увагу. Зазвичай людина, яка сама не стикнулася з цим, думає, що воно її не стосується. Але маємо в області немало людей з інвалідністю. І маємо війну. Тому ця проблема буде лише загострюватися.
– То наскільки доступними є відділи?
– Провели моніторинг разом з людьми з інвалідністю. Дивилися, чи може людина потрапити у відділ, зателефонувати й викликати чергового, вільно дістатися до кімнати прийому громадян, щоб написати заяву. Чи може отримати книгу скарг і пропозицій, чи зможе скористатися санвузлом. Також люди з інвалідністю повинні мати місця для паркування. Сходинки мають мати жовті лінії для слабозрячих, основна довідкова інформація мусить подаватися шрифтом Брайля чи тактильно-технічним шрифтом.
Відділи пристосовані на дуже-дуже низькому рівні. Деякі потрібно перебудовувати. Але це питання є для мене дуже важливим. Намагаюся донести його й до керівництва.
– Окрім моніторингів, ви ще й приймаєте скарги. В яких випадках це можна робити?
– Коли, на вашу думку, працівник поліції порушив ваші права. Якщо він не належим чином з вами спілкувався. Або його дії щодо вас були незаконними.
– Часто скаржаться прикарпатці? Скільки звернень отримали?
– За час моєї роботи письмових скарг було понад півсотні. Це без усних. Часом звертаються усно, розповідають свою ситуацію, але не називають конкретних імен і прізвищ. Це не страх, а скоріш необізнаність в тому, куди в яких випадках звертатися. Часом приходять послухати мою думку, а потім вже вирішують, чи подавати скаргу.
– Ці понад 50 звернень, на що найбільше скаржаться?
– Найчастіше людей бентежить те, що їхні кримінальні провадження довго розслідуються і не направляються до суду. Слідчий по 2-3 роки нічого не робить у справі. В таких випадках ініціюю перевірку.
Є випадки скарг і на патрульну поліцію. Наприклад, останній – людина скаржилася, що дзвонила у кол-центр, але патрульні так і не приїхали. Була службова перевірка. Людину з кол-центру покарано. Однак вина цього працівника часткова. Є вина і з боку патрульної поліції. Там зараз триває перевірка.
– Як часто скарги підтверджуються результатами перевірок?
– У мене 80 % скарг підтверджуються. Хоча треба сказати, що є люди з категорії «вічних скаржників». Розповідають такі речі, що думаєш, ніби полісмени – монстри. Потім дивишся записи з камер і бачиш, що людина сама спровокувала до таких дій, або ж сама собі завдала тілесних ушкоджень.
Однак у випадку порушень не можна зволікати – звертайтеся негайно.
– Як вас можна знайти?
– Кабінет у Франківську, вулиця Сахарова, 15. Є електронна пошта – uzpl_frankivsk@police.gov.ua.
– І що треба знати, якщо затримала поліція?
– Перш за все треба пам’ятати – той, хто затримує, повинен представитися. Назвати своє прізвище, ім’я, посаду. По-друге, має чітко і обґрунтовано пояснити підставу затримання. Наприклад, ви затримані за підозрою у вчиненні такого-то злочину. Без ухвали суду затримання регулює стаття 208 Кримінального кодексу, за якою особу можуть затримати під час вчинення злочину, одразу після, якщо є видимі ознаки того, що цей злочин вчинила саме ця людина, та якщо на цю людину вказали свідки чи потерпілий.
Далі затриманому мають пояснити його права та обов’язки. Зокрема право на медичну допомогу (за потреби), правову допомогу, повідомлення рідних і близьких.
У відділі поліції, як я вже казала, важливо, щоб людину зареєстрували. У відділі має відбутися перше конфіденційне побачення з адвокатом. Упродовж 24 годин після затримання людині мають пред’явити підозру. Якщо протягом цього терміну підозру не оголосили, то затриманого мусять звільнити.
Упродовж 60 годин особу мають доставити до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу. І 72 години є для винесення ухвали судом про обрання міри запобіжного заходу.
