Актора Івано-Франківського облтеатру Романа Луцького називають українським Бредом Піттом. Від такого порівняння артист, який знявся в нашумілому українському фентезі “Сторожова застава”, не відхрещується, але підкреслює: прикладів для наслідування не потребує, бо має свої плани на життя.
До теми: Франківський актор Роман Луцький – людина тижня за версією «Репортера»
Із колишнім чоловіком Анджеліни Джолі Луцького вперше порівняла відома українська кастинг-директорка, а тепер й агентка актора, Алла Самойленко, пише УП.Життя.
Вони познайомилися у 2012 році. Тоді представниця кіностудії Pronto Film приїхала до Івано-Франківська шукати акторів для фільму “Брати. Остання сповідь”.
Роман потрапив на проби майже випадково: у репетиції вистави оголосили перерву, дорогою на каву він дізнався про кастинг, зайшов коротко розповісти про себе, й згодом отримав першу кінороль.
“Роман був для мене якоюсь з’явою, – зізнається Алла Самойленко. – Я не очікувала зустріти десь там у провінції такого хлопця – тим паче, Франківськ був не першим містом, яке я відвідала під час своєї великої подорожі Західною Україною”.
Агентка пояснює, що Луцький наділений абсолютно не українською зовнішністю.
“Наші хлопці не мають такої краси зазвичай. Точніше мають, але не йдуть із нею в актори”, – говорить вона і додає: напророкувала підопічному зірковий статус ще тоді, коли вперше побачила через об’єктив камери.
До теми: Роман Луцький: «Любити те, що ти робиш, – це диво»
Ідеальною здається не лише Романова зовнішність – у кар’єрі він теж намагається обійтися без помилок.
Актор розповідає, що після Революції Гідності почав відмовлятися від російськомовних ролей, хоча ще за рік до того говорив російською у “Параджанові”.
Участі в серіалах Луцький також намагається уникати – особливо, якщо вони не передбачають творчого зростання або не несуть користі глядачеві.
Правда, нещодавно актор таки погодився зніматися 95-серійці “Обручка з рубіном” – адаптації південнокорейського серіалу на замовлення ТРК “Україна”. Він пішов на це під тиском обставин, що склалися в приватному житті.
Причому сам Роман справжньої причини не називає, а пояснює просто: “Я подумав, що ця робота піде мені на користь”.
Взагалі-то ставати актором із самого початку він не планував. Священик, пілот, медик, історик – варіантів, як влаштувати майбутнє, було безліч.
На остаточний вибір професії мимохіть вплинув батько ㅡ він був фотографом, тож Роман все дитинство мав під рукою плівковий фотоапарат, а згодом, у 9-му класі, обзавівся камерою й почав знімати весілля та колоритних сусідів у своєму селі Боднарів.
Оскільки на оператора в найближчому від дому місті, Івано-Франківську, не вчили, а бажання стати ним було, юнакові довелося вступити на режисуру естради та масових видовищ до інституту мистецтв Прикарпатського університету.
“З часом виявилося, що режисура естради – це не моє,– розповідає артист. – Навряд чи у мене були перспективи відкривати Олімпійські ігри чи інші подібні видовища. До третього курсу я займався всілякими нудними державними святкуваннями, річницями тощо. І мені це не подобалося”.
Із третього курсу Роман вирішив ходити на заняття до студентів-акторів, й за два роки офіційно змінив спеціалізацію.
Першу роль у театрі Луцький отримав у 19-річному віці – грав батька трьох дітей у виставі “Шлюб по-італійськи”.
Минуло сім років, і Роман познайомився із Аллою Самойленко. Відтоді кількість запрошень у кіно почала рости, а життя – стрімко змінюватися: під час зйомок у “Сторожовій заставі” він майже півроку не виходив на сцену, тож художній керівник був змушений знайти дублера.
Відмовлятися від театру актор не поспішає – каже, що він дозволяє триматися у формі.
“Когось із моїх колег кіно може не цікавити, для когось – бути чимось супутнім, рівнозначним театрові, а для мене – це логічний крок у творчій реалізації, – розмірковує він. – Я сумую за кіношною атмосферою, коли не перебуваю у ній.
За театром теж сумую, але театр у мене є завжди, а кіно – час від часу. Кіно дає відчуття, що від мене залежить щось більше, я ніби впливаю на якісь глибинні процеси. Потрібнішим почуваюся”.
У жовтні цього року, коли у кінотеатрах показали “Сторожову заставу”, потреба у Романові й справді сягнула чималих масштабів.
Артист каже, що пройтися рідним Франківськом і не зловити на собі жодного погляду, тепер неможливо. Увага приємна будь-якому акторові, визнає він, але не щодня.
“Мама, звісно, в курсі, що я курю. Але тепер на публіці я не можу цього робити: треба заховатися, бо діти ходять, дивляться на мене і беруть приклад”, – говорить Луцький.
Його персонаж богатир Олешко Попович став популярним серед школярів: навіть під час розмови з “УП.Життя” Роман зустрів шанувальників, які передали “привіт від 5-Б класу”.
“Я радий, що мого героя наслідуватиме молодь, у ньому вони нарешті побачили не заплаканого українця, а переможця. Люди скучили за цим”, – ділиться Луцький і додає: добре, що популярність прийшла саме зараз, а не тоді, коли від “зіркової хвороби” ще не було імунітету.
Алла Самойленко підтверджує, що у відповідь на компліменти Роман радше соромиться, ніж задирає носа.
Як і будь-яка хороша агентка, у бесіді з журналістами вона безкінечно хвалить свого підопічного – за простоту, самовідданість і працьовитість. Хоча, подумавши, зізнається: був у Луцького момент, коли він вирішив не готуватися до важливих проб, за що вислухав нотації.
“Зараз Роман змінився. Він взяв дещо драматичне із (особистого) життя і почав це транслювати. Буде цікаво, коли він з’явиться в неочікуваній драматичній ролі. Цілком можливо, що ми присутні при народженні нової яскравої зірки кіно”, – говорить вона.
Олександра Гайворонська, УП
Comments are closed.