У знаменитій Криворівні недавно відкрили ще один музей – «Дідова аптека». Тут розказують, як лікувалися гуцули, напоять смачним і корисним чаєм, розкажуть про властивості кожної рослини, кожного корінця. Подібного в Україні немає ніде.
Знахарів не треба боятися
Втрапити до музею доволі просто – він у центрі села, між музеями Франка та Грушевського. Дерев’яна хата попри дорогу, обгороджена плотом, на стіні так і пише – «Дідова аптека».
Відкрили її 1 листопада, ідея належить місцевому чоловікові – Миколі Плитці. Музей він зробив в пам’ять про діда – Івана Шпитчука, який раніше мешкав у цій хаті. Дід Иванчик, як називали його тутешні, добре знався на травах, знахарював. Мав свою полонину, вівці, десятки років літував у горбах. Приносив назбирані трави, коріння, робив настоянки і роздавав рідним, сусідам, усім, хто звертався.
«Старші люди ще пам’ятають, а я вже цього майже не знаю, але не хочу, аби воно зникло, – говорить Микола Плитка. – Хочеться якомога більше відродити автентичність Верховини, зокрема, гуцульську народну медицину. Аби відвідувачі дізнавалися багато цікавого, а ще могли взяли для себе щось корисне».
На вулиці добрячий холод. Десь далеко видно засніжену Чорногору. Господар запрошує досередини. Тут чекає музейний аптекар – Василь Зеленчук. Він – сусід Миколи і радо погодився допомогти з музеєм, бо знає чимало цікавого, проводить екскурсії.
«У нас до офіційної медицини великої довіри не було. На початку ХХ століття на 20 тисяч населення був один лікар, на 500 жінок – один акушер, – говорить Зеленчук. – Єк могли люди мати до сего довіру? Були бабці повитухи, знахарі. Цего слова ми не маємо боятися, бо воно від значення – знати і то всьо з природи взєто».
У кімнаті тепло, затишно. Багато застелених лавиць, на столі самовар. Микола наливає секретного чаю. Не каже з чого. Чай дуже смачний, прогріває з дороги.
У зеленому креденсі чимало горнят і склянок – аби пригощати туристів. Навпроти на печі настоюються у слоїках мухомори та змії.
«Кажемо нашим відвідувачам, аби вони дивилися на то лиш як на музейні експонати, аби ні їм, ні близьким не треба було то застосовувати», – говорить пан Василь.
Розповідає, що настоянку з мухоморів використовують лише для натирання, коли суглоби болять, а на зміїній отруті – дехто вживає при онко. Змії Микола зловив цього літа, просто біля хати. Карпатська чорна – їх у горах найбільше. Каже, більшу силу має червона, але їх уже мало. Живу змію запускають у банку, заливають спиртом і там вона вивертається, помирає та випускає отруту.
Ще на столі лежить товста книжка – «Енциклопедія лікарських трав», для антуражу. Дідових записів нема, бо все лиш переповідав. Лише зараз Микола позаписував зі спогадів рідних про діда його поради та рецепти.
«Ми любителі старовини, які б хотіли відродити й передати знання про гуцульську медицину, але розуміємо, що дехто шукає й користі для себе і тут він її знайде, – впевнений Василь Зеленчук. – Перед тим, як відкривати музей, радилися з дипломованим медиком – фітотерапевтом. Він усе перевірив, аби не було ніякої шкоди».
Кабан, який зловживав
Музейний аптекар кличе в кімнату з лікувальними наливками. Їх на стелажах з 20 видів. Тут стільці з бербениць, дерев’яна барна стійка, за якою аптекар наливає різних видів настоянок – зовсім трохи.
«До цеї кімнати треба людини розумної – вживати помірковано і в лікувальних цілях, – каже Зеленчук. – Отам у куті, бачите, опудало кабана – то наш охоронець, а ще наглядний приклад того, що може відбутися, якщо не приймати ці настоянки в лікувальних цілях. Кабан цего не дотримався».
Окремий і найцінніший куток – з настоянками кореню калгану, золотого кореню (радіоли рожевої), джинджури (терлець жовтий), з бучіниша. Знайти їх непросто, а то й небезпечно. Наприклад, бучіниш – у скелях, в малодоступних місцях.
«Ось з нього є настоянка «Опришківські скарби», – говорить Зеленчук. – Цей корінь справді ліковний, його треба вживати, коли апетит пропадає, але біда – росте там, де, кажуть, дідько за дверима».
Є й інші дідові поради. У записах воно звучить так: «Довбушева сила» – всі думают, шо то вид того. Ні, ні то не вид того. Цей корінь добре вживати після виснажливих хвороб при подагрі чи артритах».
«Золото Чорногори» – з кореня радіоли рожевої. Вона помагає при симптомах повишеної втомленості та імпотенції. «Не рекомендую вживати перед сном, бо має збуджуючий ефект. Сам знаю, бо на собі перевірив», – радить дід Иванчик.
Далі Василь Зеленчук розповідає про «Гуцульську кавалєрку», а то й підспівує. «Ой, під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою» чи «Ой у вишневому садочку козак дівчину підмовляв, – співає він. – То на вишні настоянка. А ще тут пише дід Иванчик: «Колис давно наші молоді пари лікувалися цев настоянков вид нервово-психічних розладів. Так що, гості, не псіхуйте і цей напій дегустуйте».
Для шлунку та поліпшення зору допоможе настоянка на афині – «Соколине око». «Треба їсти афини, аби добре видіти, як сокіл», – каже Зеленчук. Смачно пахне афинами, але дуже вже міцна.
«А це на м’яті – «Сон вівчаря», – не вгаває аптекар. – Вівчар п’ять місяців сидит у полонині, хоронит вівці від звіра, від стихії. У него сон порушується, треба чимось відновити, аби він прийшов додому і не схоплювався».
Усі настоянки робить сама «Дідова аптека», тому відповідають за продукт. Їх будуть збільшувати. Навіть планують водити туристів у гори, аби й ті збирали трави.
Здоров’я під ногами
«Усе, що росте під ногами – безцінний природний чай, а ми не цінуємо і йдемо в магазин за якимись цейлонськими», – з такими словами аптекар провадить до іншої кімнати.
Тут під стріхою висять різні рослини, під стіною розкидане сіно, в мішках подрібнені й перемішані різні трави. Передати цей запах неможливо.
У готових термічних упаковках розкладено зо 20 видів чаю. На кожному напис – Чай «Вид діда Иванчика» – дитячий, жіночий, ароматний, гуцульський, вітамінний, нирковий, гіпертонічний, бронхо-легеневий, загальнозміцнюючий, імунний, здорові суглоби, діабетичний та інші.
В очі кидається чай з назвою «Похудай». А під ним напис від діда: «Мені здаєтси, шо всі люди файні по своєму. А секрет цего чаю в тому, що його не треба заїдати пампушками і пити без цукру». У складі – парило, звіробій, деревій, календула, дижно, кропива, лист ожини, суниця. О, треба брати.
«Шо не говори, жинки всі однакові. І водно, коли моя баба хотіла вчинити сварку, я робив їй цего чаю. Це і є секрет нашого спокійного сімейного життя», – ще одна порада від діда. О, і цей згодиться, бо з меліси, материнки, чебрецю, м’яти, листя ожини, вересу та плодів глоду!
Оздоровлені чи то горами, чи тим секретним чаєм, наливкою чи всім разом повернулися до Франківська. Словом – радимо всім! І будьте здорові!
