Східний провидець казав, що народ знищити просто. Для цього треба здурити його трьома облудами. Неправильним іменем, дорогою, що нікуди не веде, та ворогами, робленими з паперу. Далі справа часу. Далі народ все вчинить сам: знищить кращих, вшанує пройдисвітів, а ті задовбають його до історичної нікчемності.
Від смерті провидця пройшло 13 століть. Усе навколо стало іншим, лише люди не змінилися.
Уявімо звичайний собі народ, що жив-існував без провідної верстви. Й не тому, що ця верства трагічно вигибла, а тому, що її десь-колись перекупили і поставили собі на службу багатші та сильніші сусіди. Втаємничені люди дослідили цей народ і визнали, що при правильному підході він (разом з своїми землями) принесе чимало користі. Й не лише втаємниченим, а навіть (коли-небудь, як вдасться) й собі. Але тільки при правильному підході.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про скромних послів миру
Тому втаємничені шукали правильний підхід. Поспілкувалися з офіційним жрецтвом і виявили, що воно тупе, жадібне й до вирощування з нього провідної верстви не придатне. Поспілкувалися з багатими представниками народу і зрозуміли, що ті не бачать далі свого паркана і бачити не хочуть. Поспілкувалися з поетами і знайшли там кількох, які складали сльозливі вірші. Народу вони подобалися. Народ натхненно плакав.
«Не густо, – підсумували втаємничені, – але маємо те що маємо. Краще б, звичайно, виводити провідну верству з воїнів, жреців і банкірів, але й поети на край згодяться. Бо якщо довго плакати і страждати, то рано чи пізно настане озвіріння і народ візьметься до зброї. А ще поети ніколи не народять правильних імен і не вкажуть перспективних шляхів. Й це також добре, – вирішили втаємничені, – адже з озброєного народу з сильним іменем та на правильному шляху користі не отримаєш».
До теми: Володимир Єшкілєв: Про Вакарчука
А далі сталося те, що сталося. Все йшло не туди, тому час від часу народ звертався до поетів. Ті відривалися від бенкетних столів, виходили на трибуни і художньо описували народні страждання. Народ плакав і йшов страждати далі. Десь поміж стражданнями народ створював додаткову вартість. Та кудись зникала.
Десь на стежках таємничого зникнення додаткової вартості (себто, бабла) потроху сформувалося щось подібне до провідної верстви. Відтак у ній завелося щось схоже на воїнів, жреців і банкірів. Принаймні народові здавалося, що ті, хто в генеральських погонах – воїни, хто бере гроші за ритуали – жреці, а ті, які видають кредити – банкіри. Але при черговій зміні клімату туман розвіявся і стало очевидно, що всі ці люди лише циркова трупа, найнята за відсотки від краденої вартості. Тоді народ знов звернувся до поетів.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про хмиз і казан
Він пішов туди, де жили поети, і знайшов там одну стареньку бабусю, трьох пияків, зграйку фарбованих лисів та облізлого зайця з пробитим барабаном. При наближенні народу бабуся зійшла на шкільне цитування, пияки сховалися в диспансері, лиси здриснули за бугор, а заєць оголосив, що він нині медитує і бачив усіх в сраці. Народ за звичкою почав був плакати, але плакав недовго. Відтак впіймав зайця і спитав його, що ж тепер йому, народу, робити.
Заєць на народ покосився, тяжко зітхнув і сказав: «Барабан латати». Народ це обурило й він зідрав з зайця шкуру. А потім постояв, подивився на скоєне та знов заплакав.
Comments are closed.