Узбіччя автостради. Люди у жовтих жилетах довгими палицями збирають сміття у великі пакети. Десь так у кадрах голлівудських фільмів виглядають хулігани, забіяки та дрібні крадії, засудженні до громадських робіт. А як вони, громадські роботи, виглядають у Франківську?
Трохи офіціозу
Організацією, контролем та виконанням громадських робіт у Івано-Франківську займається міськрайонний відділ з питань пробації. Це малознайоме для вуха пересічної людини слово означає покарання за адміністративні порушення чи незначні кримінальні злочини без позбавлення волі. Воно має сприяти перевихованню людини через суспільно-корисну працю. Найчастіше покарання у вигляді громадських робіт отримують за дрібне хуліганство, легкі тілесні ушкодження та крадіжки.
«Рішення приймає суд. Суд також визначає термін покарання, – розповідає начальник відділу пробації Роман Костриба. – За кримінальне правопорушення – від 60 до 220 годин. За адміністративні – від 20 до 40».
З початку року за адмінпорушення громадські роботи у Франківську відпрацьовували 38 людей, за кримінальні – 26. У відділі пробації кажуть, що у порівнянні з минулим роком зараз маємо тенденцію до зниження.
«Люди абсолютно різні, – розповідає про тих, хто відпрацьовує громадські роботи, старша інспекторка відділу Людмила Свердан. – Серед засуджених за кримінальні злочини і чоловіки, і жінки. Серед адмінпорушників більше чоловіків. Це люди різного віку – від 18 років до пенсійного. Бувають і неповнолітні. Молодь легко піддається поганому впливу».
У відділі порушників називають своїми працівниками. Мовляв, дивляться на людей з позитивної точки зору. А ще кажуть, вважати, що громадські роботи відпрацьовують лише алко- чи наркозалежні – стереотип. «У всіх різні причини і різні мотиви злочинів і порушень, – каже Свердан. – Буває й таке, що подружні пари разом відпрацьовують. Сварилися. Чоловік викликав поліцію на дружину, дружина – на чоловіка. Склали два протоколи».
Громадські роботи у Франківську виконують на чотирьох підприємствах – КП «Міська ритуальна служба», ПрАТ «Зелене господарство», КП «Центр розвитку міста і рекреації» та КП «Муніципальна дорожня компанія». Якщо порушники з сіл при міській раді, то покарання відпрацьовувати можуть і при сільрадах.
«Не всі підприємства з радістю приймали наших працівників. Але зараз тенденція інша – робочої сили бракує, тому це їм тільки на користь», – каже інспекторка.
За законом громадські роботи мають виконуватися у вільний від основної роботи час. В день – не більше чотирьох годин, для неповнолітніх – не більше двох. У вихідні, святкові та релігійні свята не працюють.
«Виконують роботи, які їм посильні та не шкодять їхньому здоров’ю і життю, – каже Людмила Свердан. – Зазвичай це прибирання, підмітання, підрізання дерев. Якщо мова про «Муніципальну дорожню компанію», то допомагають при ямковому ремонті доріг».
На підприємстві за працівником закріплюють відповідальну особу. Вона контролює роботу і записує у табель відпрацьовані години. «До покарань ставляться по-різному. До нас приходять, уже знаючи про рішення суду, – розповідає інспекторка. – Хтось каже, що його засудили неправомірно. Хтось спокійно – щоб швидше відпрацювати і забути». За двічі прогуляну роботу справу направляють знову до суду – для заміни покарання.
Як у казці
Контролювати виконання громадських робіт мають право і працівники відділу пробації. Наприклад, без попередження приїхати на підприємство з перевіркою.
«Зелене господарство» – майже три гектари, 24 теплиці з кущами, вазонами, хвойними, квітами. Керує тут Ірина Ковальчук.
«Ми займаємося вирощуванням квітучих кущів, туй, різної зелені, а потім висаджуємо їх у місто по клумбах, – розповідає, показуючи теплиці, пані Ірина. – Потім за тим усім доглядаємо: полемо, поливаємо, сапаємо».
На підприємстві 10 людей. Роботи вистачає. Тому громадським помічникам тут раді. Працюють на рівні з усіма. «Якщо приходять чоловіки, то даю їм трохи тяжчу роботу. Перекопати чи пересіяти землю, повозити. Тачкувати землю – не жіноча справа, – говорить Ковальчук. – Якщо жінки – сапають, полють, прибирають».
Жінка не натішиться нинішньою громадською працівницею. «Пані Надя як моя робітниця, як із моїх дівчат! Зранку прийшла, переодягнулася, сапу взяла і разом з працівниками гарно робить свою роботу, – каже Ірина. – Я готова взяти її до нас, якщо буде місце!».
Пані Надія невисокого зросту, в червоному фартуху поверх куртки, бо в теплицях прохолодно, з зібраним у хвіст темним волоссям, скромно заглядає з-за спини інших працівниць. Жінці трохи за п’ятдесят. Поговорити погоджується лише після того, як впевнюється, що фотографувати її обличчя ніхто не буде. Від хвилювання мне в руках робочі гумові рукавиці.
Щодня ось уже майже місяць жінка приходить до теплиць. З 8 до 12 просапує і прополює від буряну квіти та кущі. Каже, до роботи на землі не звикати. «Все життя працюю. Спочатку їздила п’ять років до Польщі. Вирощувала помідори та огірки. Потім поїхала на сезон у Херсон. Там уже з помідорами і перцем мала справу», – розповідає пані Надія.
Про причини своїх громадських робіт просить не говорити. Каже, боляче згадувати. «Просто підставили», – лаконічно закриває тему. А про роботу говорить із захватом: «Та тут, як у казці! Земля, рослини. Все, що я люблю. Щось погане казати – мала б гріх. І колектив хороший, добрі дівчата».
Приходити до теплиць жінці залишилося ще півтора тижні.
Давайте без цькування
На громадські роботи на «Зелене господарство» приходять уже четвертий рік. Та таких, як пані Надія, – одиниці.
«Ми, хто тут працює, є різні і з різними характерами. Так само і ті, хто приходить. Треба до кожного індивідуально. Але ми не жалілися, – каже пані Ірина Ковальчук. – Я їм пояснювала відразу – не відробите, підете в суд. Вони це розуміють».
Найтяжче з тими, хто не хоче працювати й бешкетує. Але в теплицях все одно не скаржаться.
«І дівчата у нас спокійно реагують. Правда, я їм відразу кажу, за що людина сюди приходить. Якщо за сварку чи хуліганство, то спокійніше. Якщо за крадіжку, то кажу, щоб пильнували гаманці, – говорить Надія Ковальчук. – Але кажу, давайте так, без цькування. Всяке буває. Ніхто не застрахований, не знаємо, що нас може чекати».
