Робота така – людям допомагати. Три історії франківських рятівників

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Їхня робота не потребує особливих представлень. Для них небезпека, ризик – просто будні. До Дня рятівника, який в Україні святкували 17 вересня, «Репортер» розповідає про звичайних людей, які щодня допомагають іншим.

«Кожен виклик – це небезпека. Страх мусить бути, але не панічний. Людина без страху пропаща», – Юрій Малик, 36 років, сапер

«Першим поштовхом до професії рятувальника стала служба в армії. Служив у Кам’янці-Подільському в інженерно-саперних військах. Сам родом з Городенківщини, вчився в Ужгороді, нині, до речі, знову студент першого курсу – вступив до Тернопільського університету.

Після служби повернувся додому. Почав їздити на заробітки. У 2005-му тут створювали нову саперну групу. Мій добрий товариш, однокласник працював у інженерній групі. Розповів про набір. І ось я тут.

Сумнівів, чи варто спробувати, не було. Спеціальність мені подобалася ще з армії, а робота привабила стабільністю. Їздити на заробітки – жодної надійності, а тут державна робота і вислуга.

Працюємо з 8 до 17 години. В нічний час, за інструкцією, працювати не можна. Графік – п’ять днів робочих, субота-неділя вихідний. У групі нас 11: три офіцери та вісім контрактників.

Розмінування проводимо за заявками. От копала людина город чи фундамент під хату і знайшла боєприпаси. Дзвонить на 102. На місце приїжджає інспектор – оглядає, пише заявку, і ми приїжджаємо. Наше завдання – вивезти і знешкодити, тобто підірвати на полігоні. Буває, транспортувати небезпечно, тоді підриваємо на місці.

В землі люди знаходять усе, чим тільки воювали під час Першої і Другої світових. Від патронів до авіабомб. Кожен виїзд унікальний по-своєму. Багато залишилося боєприпасів у горах від Брусиловського прориву.


Юрій дістає червону коробочку. Не дуже охоче – скромно – дістає нагороди отримані за час роботи

Знаєте, ми і в АТО їздимо. Минулого року восени були два місяці на першій лінії в Станиці Луганській. Йшли перед електриками. Вони лінію тягнули, а ми розміновували територію. Це так з усієї країни їздять сапери у відрядження. Кожен має свою територію. Зараз хлопці на Донецькому напрямку, під Авдіївкою. У жовтні, можливо, знову поїдемо на ротацію.

Робота тут і там, звісно ж, відрізняється. Там більше відчувається небезпека, напружена атмосфера. Тут уже звично. Там треба більше уваги.

Був випадок. За пару днів до виїзду додому прийшла заявка від прикордонників – на кордоні розтяжка і протипіхотна міна направлена в бік Росії. Якби спрацювала, то була б агресія з їхнього боку. Стояли і спостерігали, що ми будемо робити. Від наших дій залежало, що буде далі. Ми то акуратно забрали.

Страх мусить бути, але не панічний. Людина без страху пропаща. Часом приходять хлопці-стажери і розуміють, що то не їхнє: «От боюся того. У вогонь не боюся, а за те братися боюся». Хоч ризик і там, і там».

«Найважче – невдячність людей», – Іван Ганішевський, 40 років, пожежний, начальник чергової зміни, капітан служби цивільного захисту

«Працюю в пожежній охороні 20 років. У травні 1997 року, після того, як відслужив у Збройних силах, зрозумів, що маю сили й бажання, тому пішов в пожежні. Здав заліки і мене прийняли.

Страху не було. Рідні не відмовляли. Батьки були тільки за. Більше того, у 1999-му сюди прийшов ще й мій молодший брат.

До 2000-го я працював пожежником. Потім став командиром відділення. У 2003-му пішов вчитися. У 2006-му був начальником караулу частини.

Робота у нас подобова. Приходимо близько 8 ранку. Переодягаємося, шикуємося в гаражі, слухаємо звіт. Потім до 13 години маємо заняття – вдосконалюємо навики. Наприклад, на одягання бойового спорядження у нас є одна хвилина. До 17 години у нас практичні заняття, після 18 маємо вечерю, а потім особистий час.

Взимку найчастіше горять підвальні приміщення, влітку й восени – суха трава. І так цілий рік. Випадки різні бувають.

Професія мені подобається. Допомагати людям, рятувати життя, бути завжди потрібним. Завжди чекаю свою зміну.

Робота – це адреналін. Дзвенить «тривога» і ти їдеш. І не знаєш, що там сталося, допоки не приїдеш на місце і не проведеш розвідку. Це може бути й підгоряння їжі, а може серйозна пожежа. От нещодавно на Симоненка чоловіка врятували. Приїхали на місце виклику. Третій поверх. Одне відділення пішло по сходовій, інше – по висувній драбині. Підходжу до дверей – радянський замок, не відкрити. Зайшли по драбині. Чоловік лежав на підлозі у квартирі без ознак життя. Передали медикам, врятували.

Найважче – невдячність людей. Був випадок – завалився будинок. Шукали там жінку. Потім дізналися, що її привалило стіною. Під час пошуків почали знаходити особисті, цінні речі, гроші. Люди почали говорити: «поз’їжджалися пси, шукають по хатах гроші». Так неприємно було, тяжко передати».

«Ті, хто в горах, – мої товариші. Товариші часом потрапляють у неприємності. Моя робота – їм допомогти», – Олександр Костюк, 52 років, гірський рятувальник

«Гірським рятувальником працюю з 2006 року. При «совдепії» в місті було багато секцій з туризму. Вчили гірському, пішохідному, водному. Було три альпсекції – «Радіозавод», «Позитрон» і «Пром­прилад». Працював на «Промприладі» – слюсар-збірник радіоапаратури. Займався спелеологією. То було моє хобі. Потім друзі почали кликати всюди – на скелі, на воду. А ще часто їздили в гори. І тут уже хочеш-не хочеш, але зналися з рятувальниками. Бували випадки, коли волонтерили. Траплялися надзвичайні ситуації і ми допомагали. Нас навіть з роботи відпускали. Від рятувальників і дізнався про те, що проводиться набір у групу. На заводі мене скоротили.

Нині в області сім пунктів, де працюють гірські рятувальники: – Вигода, Осмолода, Франківськ, Яремче, Ворохта, Косів, Верховина і гора Піп Іван. Між ними й розділена територія області.

Наша парафія – пошуки. Шукаємо по лісах, горах, печерах. Хлопці працюють у горах, і може виглядати смішним – гірські рятувальники у Франківську. Але люди губляться будь-де. Навколо нас стільки лісів! Дністровський каньйон теж наш. Наприклад, минулих вихідних шукали двох людей у Чорному лісі. Взимку дві молоді дівчини у Вовчинцях заблукали. А ще раніше – два дні Вовчинецькими горами бродив старший чоловік.

Працюємо чергуваннями. Один чергує на телефоні. Робочий день офіційно з 8 до 17. Надходить виклик – обзвонюємо наших. Маємо на збори півгодини, у вихідні – дві. Але збираємося швидше. Пошуки можуть тривати до кількох діб. Ходимо багато. Умови непрості. І погода, і природа. З оснащення в нас майже нічого немає. Це навіть не смішно. Самотужки все, що можемо купуємо. Потрібне надійне взуття. Ноги це все. Намокли – замерзаєш дуже швидко. Те, що виділяють – бери небоже, що нам негоже. Часом гуманітарка приходить. Але що це за робота з гуманітаркою? Хоча ми і за це вдячні.

Те, що зараз відбувається і що називають реорганізацією нашої служби, я б назвав створенням робочих місць для «своїх». Їм невигідні цивільні люди, які можуть вмикати логіку. Наприклад, у Коломиї, коли завалилася стіна, викликали 350 людей – навіщо?! І таких речей багато.

Я – цивільна людина і хочу нею бути. Я рятувальник і хочу рятувати мені подіб­них – звичайних людей. Ті, хто в горах – мої товариші. Товариші часом потрап­ляють у неприємності. Моя робота їм допомогти».

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
ОСТАННІ НОВИНИ
749681304_1569330224702427_4070920924420834762_n
Помер старший сержант з Галицької громади Ярослав Костишин
751871140_1917897112234929_7476888076523244415_n
Грози та похолодання: синоптики дали прогноз погоди на понеділок
753164304_1766055171082326_6024445337616026501_n
Музей писанкового розпису з Коломиї отримав грант на пересувну виставку з 700 експонатів
748955094_1332650862357607_8138213754760246263_n
На Косівщині турист травмувався біля водоспаду Терношорський Гук
749208073_2795988670775699_2988056124081950968_n
Судинний хірург з Франківська Ростислав Сабадош став фіналістом конкурсу Орден Святого Пантелеймона
749084853_1039499058599500_4789725726530160145_n
Чекають і вірять: у Лисецькій громаді освятили Алею Віри і Надії
744955561-1332501159039244-8434961182406588161-n
Травмував ногу біля Несамовитого: рятувальники Прикарпаття допомогли чоловікові в горах
d33f81880d34e476
росія атакувала Київ балістичними ракетами: одна людина загинула
750758212_28142393235367223_7820001138515104377_n
Ситуація на фронті: за добу відбулося майже 280 боєзіткнень
На війні загинув прикарпатець Михайло Когут
Прикарпаття втратило військових Миколу Романишина і Петра Козарука
отиопич
Франківець Олег Отиопич за пів року опанував протез, щоб не бути тягарем для сім’ї
лікар терапевт мови
Наступного тижня прикарпатців знову кличуть на "Дні здоров'я"
Прокрутка до верху