Кияни Христя Масалова і Женя Петрусь поверталися поночі до готелю в індійському місті Кочі – і заблукали.
Зайшли у вузеньку вуличку і почули плач цуценяти.
Пішли на нього – і побачили крихітне собача просто на помості посеред перехрестя.
Цуценя лежало і скавуліло, пише УП. Життя.
– У неї був сонячний удар, перегрів, зневоднення… Дивилась в нікуди, на ногах практично не стояла. Ми розуміли, що без екстреної допомоги у неї залишились години, – пригадує Христя.
Не роздумуючи, пара забрала дівчинку-собача до готелю.
Вирішили врятувати їй життя, не замислюючись, що буде далі.
А далі Чапаті стала зіркою Instagram з майже 20 тисячами підписників зі всього світу і почала рятувати життя іншим безпритульним песикам.
Як – її власники розповіли “Українській правді. Життя”.
“ТА НІ, ЦЕ НАША СОБАКА!”
Півроку тому кияни Христя і Женя вирішили кардинально змінити життя.
Христя писала дисертацію з історії релігії стародавнього Єгипту.
Женя працював акаунт-менеджером у міжнародній рекламній агенції.
– Ми довго жили у зоні комфорту, але дуже хотіли змін. Але було так добре і зручно! А потім в секунду стали готовими до всього і зразу, – усміхається Христя.
– Вирішили: нема чого зволікати, життя потрібно змінювати сьогодні, а не завтра, – додає Женя.
Звільнилися з роботи, продали частину речей, здали в оренду квартиру, і поїхали у піврічну подорож Азією.
На третій день мандрівки Індією з’явилась Чапаті.
У ніч, коли кияни знайшли її, не змогли знайти відчинену ветеринарну клініку.
Довелося рятувати цуценя інтуїтивно.
Принесли до готелю, почали ополіскувати водою і обтирати вологим рушником.
Згодом стан собачати покращився. Пара видихнула.
Але ненадовго. Коли цуценя почало приходити до тями, сильно скавуліло, бо загризали блохи.
– Ми боялись, що нас з готелю виженуть, бо ми “по-тихому” пронесли собаку в номер. Єдине, що її трішки заспокоювало – коли вона лягала на стопи.
Тому довелось лежати так, щоб тіло було на ліжку, а стопи – на землі.
Першої ночі киянам вдалось поспати півгодини.
А на наступний день почали “вилазити” інші проблеми: блохи, глисти, кліщі, вивихнута лапа… З цим допомагали уже ветеринари.
Так минуло 5-6 днів. Пара рятувала цуценя, до кінця не усвідомлюючи, що буде далі.
– А коли ми видихнули, що більшість проблем позаду, почала з’являтись думка: “Та ні, це наша собака!”. Ми не готові шукати їй нових господарів чи тим паче притулок, які в Індії, на жаль, в поганому стані, – розповідає Христя.
На вулицях Індії пара бачила багато вуличних собак. Декілька разів вони помирали у них на очах.
Чапаті пощастило: вона не загинула на вулицях Кочі й не потрапила в притулок, а отримала нових господарів і стала повноцінним мандрівником.
За півроку собака разом з Христею і Женею об’їздила п’ять країн: Індію, Непал, Таїланд, М’янму і Філіппіни.
ЗІРКА INSTAGRAM
В Індії пара європейців з цуценям привертала увагу як тутешніх мешканців, так і туристів.
Через декілька днів після появи Чапаті вони поїхали у курортне містечко Варкала.
– Ми щодня ходили на пляж, де було дуже багато іноземців. Безліч людей підходили. Розуміли, що це не дуже нормально. Очевидно, що це індійська собака і білі туристи, які навряд чи тут живуть, – пригадує Женя.
Між киянами і людьми навколо відбувалися приблизно такі розмови:
– А це ваша собака?
– Так, наша.
– А що ви з нею робите?
– Подорожуємо.
– І ви хочете її забрати з собою?
– Так, хочемо.
Багато туристів, котрі приїхали до Індії, казали: “Ми теж хотіли врятувати собаку, але думали, що не зможемо забрати його з собою”.
– Це настільки шокувало багатьох людей, що ми зважились на таке, знаємо, як це зробити і впевнені, що все вийде! Тому ми вирішили створити соціальні медіа, щоб розповідати нашу історію, щоб якнайбільше людей її почули, – каже Женя.
ак у Чапаті з’явився акаунт в Instagram.
“Це була ніч величезних змін у моєму житті. Ще декілька годин тому у мене не було імені. Я не пам’ятаю, коли втратила свою родину, але сьогодні я була сама на вулицях Кочі, залишена на п’єдесталі висотою в цілий метр, щоб померти.
Я була голодною, перегрітою і зневодненою. Мені було страшно і я уже не могла стояти на ногах. Я плакала, просячи допомоги…”
Щоденник Чапаті. День 1.
Христя з Женею вирішили вести блог від її імені, починаючи з першого дня зустрічі.
Пости в Instagram разом з фото показують, як Чапаті лише за декілька тижнів змінилась від покинутого вуличного цуценяти до щасливого домашнього собаки: спить у Христі на колінах, ловить м’ячик на пляжі, і виглядає цілком задоволеною.
 |
| Чапаті вже за декілька тижнів з покинутого вуличного цуценяти перетворилася на щасливого домашнього собаку |
– Ми не хотіли, як це часто роблять, тиснути на жалість, показувати негативний бік проблеми: яка вулична собака бідна і нещасна, немає що їсти, де жити, така сумна…
А навпаки – показати результат того, що відбувається, коли вулична собака опиняється у родині. Наскільки вона щаслива, життєрадісна, захоплює людей навколо, – усміхається Женя.
“ПОДОРОЖУВАТИ БЕЗ СОБАКИ – ЦЕ ТАК ПРОСТО І НЕЦІКАВО!”
За півроку пара ні разу не пошкодувала, що взяла вуличне цуценя.
– Навпаки! – усміхається Женя. – Ми щодня радіємо. Стало значно веселіше і цікавіше. Ми жартували: який сенс подорожувати без собаки – це так просто і нецікаво!
– Ти можеш жити в будь-якому готелі, їздити будь-яким транспортом, заходити в будь-які музеї і кафе, – підхоплює Христя. – А з собакою ти постійно у челенджі. Це звучить трішки ненормально, але через певний час здається, що це звичний стан речей.
Адже з чотирилапим можна не всюди, та й потрібно підготувати його до поїздки за межі країни – від документів до щеплень.
– Коли подорожуєш з собакою, у тебе 80, а то й 90% опцій відсутні, – каже Христя.
Наприклад, коли пара обирала готель у Бангкоку, на сайті для бронювання побачила близько 2000 готелів.
Після галочки “з собакою” їх залишилось 40. Відкинули ті, що не влаштовували умовами: ціною, розташуванням – залишилось 3.
Те саме з транспортом і кафе.
– У Бангкоку навіть вуличні заклади без паркану і даху не завжди пускали поїсти з собакою, – пригадує дівчина.
Найдружелюбнішою до Чапаті країною став Непал. Там жодного разу не відмовили у поїздці в транспорті, був набагато більший вибір готелів і впускали у всі кафе.
– Навіть у всі храми. Навіть у ті, які входять до спадщини ЮНЕСКО. Ми були дуже здивовані, бо в Індії нас в храми не впускали.
До того ж, в Індії немало людей вважають, що всі вуличні собаки мають сказ за замовчуванням. Хтось попереджував, щоб Чапаті не контактувала з вуличними псами.
А хтось боявся самої Чапаті: “А, вона з вулиці, значить, скажена”. Жодні аргументи про щеплення не працювали.
МІКРОЧИП ПІД ШКІРОЮ
Мандрувати з собакою за кордоном – це не лише челенджі готелями, музеями і кафе.
Щоб перетнути з чотирилапим кордон, потрібна купа довідок, документів і щеплень.
– Практично всюди була вимога, щоб у собаки був мікрочіп. Його вживлюють під шкіру і потім сканером зчитують інформацію. Без нього ми не могли б подорожувати.
Після вживлення чипу – суворий набір щеплень. Тому поїздки треба продумувати заздалегідь.
З перельотами теж не все так просто. Лоукости не приймають тварин навіть у багаж.
Єдиний варіант – летіти з великими перевізниками і платити дорожче. Чапаті літала у багажному відділенні у спеціалізованій клітці.
 |
| Єдиний варіант для Чапаті – летіти з великими перевізниками і платити дорожче |
Усі пригоди собаки пара описувала від її імені у соцмережах.
Дуже швидко Чапаті стала зіркою Instagram – у неї уже майже 20 тисяч підписників.
Вона почала отримувати так багато листів, що Христя з Женею не встигають на них відповідати.
Повідомлення різноманітні: від любовних зізнань господарям і самій Чапаті до побажань та конкретних запитань.
Хтось питає, як подорожувати зі своєю собакою, хтось знаходить на вулиці цуценят і питає, як їх вивезти в свою країну і що для цього потрібно зробити.
– Дуже часто індуси пишуть нам і просто діляться історіями: “Чапаті, я знайшов сьогодні цуценя, дуже схоже на тебе. Надихнувшись твоєю історією, я його підібрав”.
Інша людина пише, що знайшла 9 цуценят, схожих на Чапаті, і 9 підібрала, – розповідає Христя.
ЗМІНИТИ СВІТ ЧЕРЕЗ ЧАПАТІ
Так проект, який почався з бажання розповісти про пригоди однієї мандрівної собаки, переріс у популяризацію ідеї прихистку вуличних тварин.
– Люди захоплюються історією Чапаті. У них дійсно змінюється ставлення до собак. Роблять маленькі або не маленькі дії, щоб змінити життя конкретних собак на краще. Нас ці історії надихають. Показують, що те, що ми робимо – правильно, – каже Женя.
За півроку з Чапаті змінились і самі кияни.
– Ми змінили своє життя. Зараз ми інші. Наша ціль – більше не думати про себе і своє комфортне становище, а не боятись змінювати світ. І ми цей спосіб знайшли: через Чапаті впливати на інших людей. Щоб вони ставали добрішими до світу в цілому і хоча б до тварин зокрема.
Нещодавно трійця на декілька тижнів приїжджала в Україну.
Це шоста країна, де побувала Чапаті. Тут їй надзвичайно посмакувала… українська трава. Полюбила в ній валятись і її їсти.
З України кияни помандрували з собакою до Італії. Але невдовзі повернуться, адже тут у них ще одна мета: через Чапаті показати Україну світові.
– Це один з наших планів: створити серію відео- та фотосюжетів з найцікавіших міст України, де була Чапаті. Потім знову поїдемо в Азію, бо вона нас захоплює.
В перспективі ми розвиватимемо проект Чапаті. Хотілося б, що це привело до відкриття хорошого притулку для тварин за допомогою фінансів від наших підписників.
– Підписники уже пропонували кошти на проект? – питаю.
– Так. І багато разів. Але ми відмовляли, бо можемо самі утримувати Чапаті. Але коли нам потрібна буде допомога для більшої кількості собак – ми обов’язково за нею звернемось.
