З 12 по 20 серпня в Івано-Франківську триває фестиваль «Сеанс міського фестивалю». Яким побачили місто, над якими проблемами працюватимуть та чого очікують від фестивалю, «Репортеру» розповіли закордонні куратори проекту.
Міста й рольові моделі
Едуардо Кассіна, Іспанія:
«Попрацювати у Франківську над темою рольових моделей – наша з Лівою ідея (Ліва Дударева із Латвії, теж куратор фесту, – Ред.). В Україні ми працюємо з кількома містами. Бачимо тенденцію: міста намагаються підгледіти щось зовні і втілити в себе як беззаперечне благо, а це не спрацьовує. Водночас багато добрих ідей, рішень, які народжуються тут, могли й хотіли б наслідувати інші міста у світі.
В тому, що зараз відбувається в Україні, – майбутнє. Бачу в українців дуже гнучке сприйняття самоідентифікації. Багато людей, батьки яких народилися, скажімо, в Латвії чи Росії, але живуть тут, визначають себе українцями. Також Україна дуже велика країна, яка ще й майже вся є двомовною. Але це зовсім інша ситуація, ніж у двомовних маленьких країнах Європи. Це породжує і відкритість до нового, і бажання відстояти свою думку. За Україною майбутнє, бо тут дедалі більше низових ініціатив проявляють активність, не чекаючи допомоги ззовні.
У травні я мав розмову з нью-йоркськими активістами, ми говорили про «Урбан Спейс». Вони назвали цей проект найдосконалішим з того, з чим вони стикалися. І це лиш один приклад. Як ці ініціативи впливатимуть на розвиток міст? Думаю, що їх ставатиме все більше, вони будуть різноманітніші, на різних рівнях і в різних сферах.
Тому найбільшим успіхом фестивалю для нас буде внутрішнє прокидання франківців і зміна парадигми: все, що маємо тут, – погане, а все, що є десь, – беззаперечно добре. Ми бачимо, що місцеві, не позичені, ініціативи більше відповідають контексту. Так, можуть бути запозичені чіткі, директивні рішення, скажімо, для розвитку економіки, але контекстуально працює те, що походить саме звідси. Наприклад, мене свого часу дуже вразив Труханів острів у Києві. Це місце в центрі міста, де можна зустріти і змій, і мишей. Однак мені розповіли місцеві архітектори, що зараз готується проект благоустрою, перетворення його в більш рекреаційне місце. Але чому? Гамбург, наприклад, віддав би дуже багато за таку природну оазу в центрі міста.
Відповідь на питання, яку модель наслідувати, – створювати свою! Ми зараз працюємо в Маріуполі. Це місто, в якому населення щодня зменшується на 10 людей. Коли ми запитали у керівників міста, архітекторів, як вони бачать його через 25 років, то вони відповіли: повна бухта кораблів, вулиці повні людей, більше будівель. При цьому повністю ігнорується реальний стан речей – зменшення населення. Тому наша ціль – поставити під питання парадигму розвитку міст за генпланом, де на перше місце ставиться зростання. Не завжди більше – краще. Не можна сказати, що Мехіко краще за Лондон, лишень тому, що більше. Парадигма перегляду генплану є актуальною для багатьох міст.
Чим скоріше буде розуміння цього на багатьох рівнях – політичному, на якому приймаються важливі рішення для міста, професійному – коли архітектори та урбаністи стануть уважні до цього, громадському – коли ініціативи також вибиратимуть цей шлях, тим краще буде для всіх. Франківськ для мене є прикладом того, як магія перетину громадського сектору, бізнесу та влади дала новий тип зв’язків і перевела його в лідери дискусії про розвиток міст».
Забудувати все
Ліва Дударева, Латвія:
«В Україні ми працюємо зі Славутичем, Маріуполем і Франківськом. Це три дуже різні міста. Славутич – класичне атомне місто. Маріуполь – місто, в якому зменшується населення. Франківськ – місто генеруюче, в якому активно створюються нові сенси. А ще це різні урбаністичні моделі: в одних рішення спускаються зверху, як директиви, в інших – йде від низових ініціатив.
Якщо говорити про ризики, які можуть бути у Франківську в процесі розвитку, то я б сказала про природний процес згасання інтересу до цієї теми та одноголосся – зменшення напруги, дискусії між різними точками зору, баченнями.
Ще один виклик – бажання все покращити і здизайнувати, забудувати, зробити все медично стерильним. У такий спосіб ми намагаємося все звести до певних шаблонів, рамок і правил. Так міста втрачають свої обличчя. Потрібно вміти вчасно відпускати деякі процеси.
Так, залишання недоторканих територій у містах завжди має своїх прибічників і противників. В одних містах більше одних, в інших – других. Жага до постійного заповнення вільного простору комерційними будівлями – прояв капіталізму. Але це лише одна з можливих моделей. Не треба розглядати це як щось постійне. Не факт, що за 20 років Франківськ виглядатиме так само і рушійною силою далі буде ідея збудувати все більше. Усе змінюється».
Про природу та Німецьке озеро
Сейла Фернандез Арконада, Іспанія-Велика Британія:
«Основна ціль мого воркшопу – перевірити Німецьке озеро з багатьох точок зору, точок дотику через акти колективної креативності.
Я закохалася в це озеро. Вбачаю в ньому велике джерело натхнення. Мені була цікавою його історія і те, як воно функціонує зараз. Сьогодні озеро є для нас символом природи, але воно було утворене на місці кар’єру, з якого брали матеріали для будівництва лікарні. Ще цікаво – острів озера з’єднаний містками з навколишнім оточенням. В ньому я також бачу перехід від локального до глобального. Тут можна працювати з маленькою частиною локального контексту, яка переходить до глобальної теми – навколишнього середовища.
Ми маємо 11 учасників і проживемо на острові кілька днів. Острів поступово стане нашим домом. Лише після цього ми зможемо наблизитися до відповіді на питання, що ж робити з цим місцем.
Учасники – люди різних професій, досвідів і поглядів. Для мене це найбільш захопливе – зібрати різних людей і працювати спільно.
Я працюю в проектах на межі мистецтва, природи, урбаністики, на межі соціального і природного. Це завжди дає неочікуваний результат.
За час воркшопу ми створимо мистецькі інсталяції. Успішною для мене робота на острові буде тоді, коли учасники почнуть пов’язувати себе з цим місцем і всі наступні проекти будуть створюватися вже на основі цього досвіду».
Фото Антон Куба
Comments are closed.