Минулого тижня давав інтерв’ю різним виданням з приводу заяви польського міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, що з Бандерою Україна не ввійде в Європу. У цих інтерв’ю не міг сказати всього того, чого хотів: мої відповіді залежали від питань журналістів. Тут хочу надолужити втрачене, пише відомий український історик Ярослав Грицак у своїй колонці на Gazeta.ua.
Найперше звертаю увагу на те, що Ващиковський як дипломат уже не перший раз показує свою малу фаховість. На початку цього року він заявив, що зустрічався у Нью-Йорку з міністром неіснуючої республіки Сан Ескобар. У відповідь польський інтернет вибухнув кпинами на адресу міністра: спеціально створений twitter ескобарського президента вислав подяку Ващиковському за визнання своєї країни і повідомляв, що спеціально для поляків Ескобар запровадив безвіз і що доїхати туди можна трамваєм.
Але у випадку з Бандерою Ващиковський майже дослівно повторив слова свого безпосереднього шефа Ярослава Качинського, голови партії “Право і справедливість” та неофіційного правителя Польщі. Слова, які він сказав під час зустрічі з президентом Порошенком у лютому 2017-го. Так, принаймні, він заявив у своєму інтерв’ю. З власних джерел знаю, що Качинський формулював свою позицію у такий спосіб: він вірить, що його брата, колишнього польського президента Леха Качинського, вбив Путін у помсту за допомогу Україні – а Україна натомість “віддячується” тим, що будує свою ідентичність на культі Бандери.
Можна було б обмежитися ствердженням, що аналізом окремих політиків мали б займатися психіатри, а не політологи. Але у цьому твердженні не було би нічого нового: влада завжди притягала людей з комплексами. Зрештою, хто з нас може сказати, що він чи вона є психічно здоровими?
Можна було б заперечити, що сучасна Україна не будує своєї ідентичності на культі Бандери. Найновіше дослідження української історичної пам’яті показує: у списку національних героїв Бандера стоїть аж на 10-му місці. Але, на відміну від більшості тих, хто знаходиться вище нього, він Україну роз’єднує, а не об’єднує. Бандера одночасно є шостим у списку антигероїв – після Сталіна, Леніна, Горбачова, Катерини ІІ та Хрущова. Однак раціональні аргументи рідко коли діють на політиків. Якщо факти не відповідають їхній уяві, то тим гірше для фактів.
Можна також було би повторити слова Пілсудського, що “не можна вирощувати квіти у нужнику”. Тобто, не можна чекати на покращення польсько-українських відносин, доки Польщею негласно править Качинський. Факти, що стосунки між ним і теперішнім президентом Дудою нагадують відносини між Путіним і Медведєвим, що проколи Ващинського подібні до невігластва Януковича і що найближчим міжнародним другом Качинського є угорський прем’єр Віктор Орбан на свій спосіб показують, як близько наблизилася Польща до загрози авторитаризму. Тому, щоб розводити квіти польсько-української співпраці, треба почекати, поки розсмокчеться авторитарний “польський нужник”.
Але й такий підхід не є добрим. По-перше, судячи із соціологічних рейтингів, ця влада може триматися довго. По-друге, не факт, що з її відходом ситуація покращиться: ПіС випустив із пляшки націоналістичного джина, з яким ніхто уже не може впоратися.
А головне: ПіС апелює до традицій міжвоєнної Польщі, разом із концепцією “Інтермаріум” як альтернативою до об’єднаної Європи. Ефекти такого підходу колись блискуче охарактеризувала у фейсбучній дискусії Маріанна Кіяновська: якби не міжвоєнна польська політика, Бандера був би нікому не знаним агрономом. Коли польська влада говорить зараз про Європу, то бачить перед собою міжвоєнний зразок, з авторитарно-націоналістичними режимами. Але якщо Україна теж хотітиме до такої Європи, то Бандера тут надається як ідеальний символ.
Припускаю, однак, що Україна хоче іншої, зреформованої Європи, в якій матиме свій власний голос. Тому найефективнішою нашою “відповіддю Чемберлену” є власні реформи. Не змучуюся повторювати: минуле долається не корекцією історичної пам’яті, а політичною й економічною модернізацією. Без цього Україна залишиться великою, але слабкою країною. А на похилу вербу, як відомо, навіть кози скачуть
