Ця історія, заснована на реальних подіях, цілком могла би стати основою для чергового серіалу братів Коенів. Тим більше, що я зауважив: персонажі, вирослі і змужнілі в середовищі Кей-Джі-Бі, з портретами Сталіна на стінах і в серцях, дуже їх цікавлять – уже хоча б як акумулятори світового зла та вроджено-набуті носії деструкції. А ще братів Коенів цікавить українська музика – в останньому сезоні «Фарґо» всі ми мали насолоду почути «ДахуБраху», пише Юрій Андрухович у черговій колонці на порталі “Збруч”.
Тому я прошу леґендарних братів: рятуйте!
Усім відомо, що за важких економічних часів різко зростає попит на комедії, за ситих – на жахи. У нас же, в Україні, де одним важко, а іншим сито, – на фестивалі. І це вже такий трюїзм, така буденщина, що далі нікуди їхати. Наші фестивалі зробилися буднями – уявляєте? Фестивальні будні України. Що не місцевість і що не задуп’я, то якийсь фестиваль.
І що не фестиваль, то черговий політінформатор з Росії, який обов’язково розкаже в медіях, що ніякої війни ніде немає і що приїздити в Україну – суцільне задоволення. Бо хоч нас начебто й намагаються «поссорить политики», та ми все одно залишаємося братніми народами. Чи то пак навіть не братніми, а фактично одним і тим самим.
Але й російські спецслужби, як видається, також достатньо дезінформовані – якщо для здійснення своїх госпланів вони й далі підсовують (їхньою мовою – «внедряют») нам своїх культурних посланців миру. Співачок із пташиними мутаціями, хохлушок, як вони самі себе визначають. «Онучку» засновника практичної космонавтики. Співучих балерин, тарзанів, дельфінів. Бавитися з прізвиськами – їхній фірмовий аґентський стиль, тож і тарзани, й дельфіни всього довжелезного аґентурного списку далеко не вичерпують.
Кого там ще останнім часом не пустили в Україну, яких геніїв культурного різноманіття РФ? Газманова, автора пісень Брюса Спрінґстіна? Кобзона з Лепсом? От де, до речі, справжні мафіозі. Бо спів у них – це ж лише так, для відведення очей. Головний їхній бізнес (і найкраще оплачуваний) – кремлівська агітація.
Я спостерігаю за цим сюжетом не один десяток років і порівняти його можу хіба що з наркотрафіком. Роками, без упину, вони ґвалтують наші вуха. А ще, шановні брати, прошу занести до сценарію: в країні все одно знаходяться люди, котрі їх сюди без упину запрошують. Виходить, без нафталіну нам ніяк? Виходить, що нафталін – наш кокаїн? І без славнозвісних «русских текстов», переобтяжених змістом, ми все ще не проживемо? Чи, може, деякі з наших фестивалів такі, що скандали навколо них важливіші від самого фестивального дійства? Тобто не лише Червоненко бачить сенс свого існування в караоке? Чи вони всі «в доле», бо доля така?
Іншого логічного пояснення я не маю. Скидається на чорний гумор з елементами жахів. Це ваше, дорогі брати Коени, ви в цьому майстри світового значення.
От узяти хоча б замалим не біблійну історію інших братів – Самойлових з «Агаты Кристи», так драматично роз’єднаних політичними поглядами. Один з братів за ДНР і ЛНР, помічник Суркова. Інший хоче бути вільним, присвячував пісні Майдану. Хороший і поганий, добрий і злий. І суди за право виконувати спільні пісні, і Донбас та Сирія між ними. А також Київ, бо одного з концертами кличуть і хочуть, інший же персона небажана, тобто нев’їзна.
А їхня, використана Кремлем на славу Євробачення, однофамілиця-«сестра»? Про це варто розповідати! А доросла Лоліта, відірвана «від дітей і коренів»? Хіба не могло б це розхвилювати братів Коенів? Пам’ятаєте, як після того випадку російські пропаґандисти не оцінили жарту СБУ щодо Лоліти, зробивши старий анекдот реальністю? «Нічого шастати», – так вони й переклали наше традиційне «Нехай щастить».
І вся та шваль російського маскульту, може, уже й не шастала б, і не лізла б на наші окуповані й не надто окуповані території. Можливо, якось уже б від того стримувалась.
Але поки в їхнього генерального продюсера на прізвище Путін залишатиметься достатньо грошви на підтримку свого нев’янкого іміджу, будуть у нас і далі російські ґастарбайтери-гастролери, а з ними і скандали. Пісні, вірші і багато-багато фріків на Ютубі. Ніхто не залишиться обділеним. Нам іще Большой театр на кінофестивалі заспіває, а може, і станцює. І довго ще буде нам так весело й фестивально.
