Тарас Прохасько: Філядельфійський розлом

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.

Якщо піти якимось широченним бульваром від даунтауна, а через кілька кварталів звернути вправо і йти трохи так догори, то потрапляєш у таку частину Філадельфії, яка атмосферою нагадує Херсон або Тячів, або Очаків, або Тирасполь, або деякі вулиці біля Знесіння. Враження трохи більшої південної, ніж є насправді. Можливо, через траву через асфальт, зварений за давніми рецептурами, дерев’яні електричні стовпи з підпорою, десятками провислих дротів, сотнями фаянсових штучок, непозамітані цвіт, листя і висохлі плоди, які вітер і вода укладають вздовж хідників особливим приморським способом. А ще там зовсім нема крамниць і громадського транспорту, взагалі майже нікого нема на вулицях. Натомість десь там є чудесний український бар, де всі збираються, де ще недавно можна було курити, де відбуваються всілякі читання і обговорення.

Там мене закликали до столу, при якому сиділа дуже старша пані. Це надзвичайно важливо і цінно – попередили мене. Пані, довідавшись, що я з Франківська, захотіла оповісти свої спомини про місто з часу найраннішого дитинства. Тут була молочарня…з цього вікна щоранку визирала пані…наша брама була навпроти…у цукерні купували шарльотку і кремівку… Дійсно дуже важливі свідчення. Я слухав уважно, бо уявляв собі, як виглядають тепер ті місця, про які йшлося, бо звик сприймати спогади старих як найцікавішу лектуру на світі.

Аж раптом зі мною чи у мені відбулося щось таке, що я – не спромігшись на точніші означення – називаю на свому приватному сленгові «філядельфійським розломом» або «зламом у Філядельфії». На певній хвилині хлопчакувато-послушного слухання мені сказало – стоп. Стоп, все дуже гарно, але стоп. Я не можу більше вбирати милі, дуже особисті і надто вже безособові фрагменти не своїх спогадів. Я вже не хочу бути текою, призначеною для зберігання усіх цих шкіців і відблисків відблисків.

Адже маю свої. Такі самі важливі і непотребні. Але тільки я маю з ними щось зробити. Настільки маю, що нічого іншого уже не можу.

Хоч то, що я маю, треба ще уміти повизбирувати, витягнути. Тож вигадав такий спосіб, яким ділюся, бо саме цей спосіб є тим, що, незважаючи на особливості персональної Атлантиди, якої слід сягнути, дає можливість побачити Атлантиду. На своєму приватному сленгові назвав його «з батисфери в батискаф».

Адже йдеться про занурення (головним спогадам, тим, що до трьох років, але які роблять ціле життя, не поможе археологія, просто важко собі уявити, що розкопуєш артефакти себе), бо мандрівка у глибину потребує товщі вод, пронизаних тінню і світлом, насичених твердістю чи м’якістю. Потребує щільності, крізь яку можна пройти. І обов’язково є пов’язана з тиском і браком повітря, вартість якого вповні переживаєш після пришвидшеного виринання.

Спочатку, отже, батисфера. Залізна куля, яку опускають на тросі у глибини. Обмежене переміщення, обмежена довжиною тросу глибина, обмежений запас повітря, обмежена панорамність огляду, мусить бути хтось, кому довіряєш, хто опускає і витягне. Зате є отвір знизу, через який можна доторкнутися до предметів, залишених тобою предавно на дні. І через той отвір часом вдається увіпхати свої пащі забутим потворам і ніжним безпомічним сотворінням. Опускаєшся, бачиш предмети, передовсім предмети, і згадуєш, що вони з тобою робили.

Згодом пересідаєш на батискаф. Він вже відносно незалежний. Може плисти вздовж дна. Має прожектори і кругові (це не то, що просто круглі) ілюмінатори. Занурившись, діставшись до якогось поодинокого черепка, роздивившись його, маєш змогу розширювати площу досліджень. Бо черепки – як гриби – розміщені певним візерунком. За одним чаїться інший. Цей ланцюжок асоціацій укладається у щось більше, ніж колекція промовистих предметів. Він поступово проявляє забуті стосунки. У батискафі важливо вчасно скинути баласт і повільно, щоб не розірвалися жили, виїхати догори. Батискаф ще якийсь час може триматися, немов човен, на поверхні води. Внизу безодня, з якої щойно виплив, а тепер вона виглядає рівниною, твердю, зверху сонце і усі світила, а тебе пронизує і пестить сьогоднішній бриз.

Я навмисно не розповідав, що бачив у часи занурення. Воно настільки ж моє, наскільки нікому не цікаве. Але сам спосіб – рекомендую письмово.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Хода Бороди Святого Миколая _25
Роксолана
Шевченківська премія
ОСТАННІ НОВИНИ
дрони
ППО знешкодила понад 130 безпілотників з 158
втрати ворога
Мінус 2560 окупантів та 63 артсистеми — втрати противника за минулу добу
906472202_1786672249209897_7810861799964947332_n
Невеликий дощ, туман і до 8° тепла прогнозують на Івано-Франківщині 16 листопада
872611715_1135508605693959_3060586771826755012_n
Тис ягідний із Прикарпаття претендує на звання «Європейське дерево року»
Хода Бороди Святого Миколая _25
Центром Франківська пройшла хода «Бороди Святого Миколая» (ФОТО)
суд
Мешканець Косівщини заборгував дітям майже 100 тисяч гривень і отримав громадські роботи
911723501_1854945695762514_2645300058657232862_n
СБУ затримала франківця, який на замовлення РФ вчинив підпал авто в Івано-Франківську
фільм
«Дива дійсно трапляються»: у Франківську презентували фільм про святого Миколая
photo_2026-11-15_11-56-58
У Франківську поліцейські вилучили гранату, яка лежала в банці на лавці
910988384_2293044761540826_2943008525830577779_n
На Прикарпатті за добу сталося дев'ять пожеж, травмувалася літня жінка
906530691_1438431521779540_7389327797781772083_n
На Прикарпатті рятувальники другу добу шукають туриста, який заблукав біля озера Несамовите
зведення генштабу
За минулу добу на фронті відбулося 171 бойове зіткнення, ЗСУ ліквідували 2230 окупантів
Прокрутка до верху