30-річний атовець Олег Рябко очолює громадську раду при франківському департаменті освіти і науки. Він і його колеги знають, як найкраще навчити школярів військової справи. Вони працюють над створенням першого міського центру допризовної підготовки – з тиром, смугою перешкод, зброєю для кожного учня. Влада підтримує та обіцяє допомогти, але…
Ніхто, крім нас
Коли Рябко у шосту хвилю мобілізації отримав повістку, пішов на війну не роздумуючи, бо як кажуть у десанті – «Ніхто, крім нас». Служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. А повернувшись з війни, очолив громадську раду при франківському департаменті освіти і науки.
Громадську раду створили ще у 2014-му.
«Тоді об’єдналися близько 15 організацій, які проявили себе під час Майдану та війни на Донбасі: волонтерили, збирали допомогу, їздили в АТО, – згадує Олег Рябко. – Зараз вже є 17 організацій. Спершу займалися поточними освітніми проблемами, зокрема якістю харчування у школах. Потім мене призвали».
Повернувшись, Олег з однодумцями вирішив взятися за створення Івано-Франківського міського центру допризовної підготовки. Громадська рада його підтримала. Робота закрутилася з жовтня минулого року.
«Якщо ми не зможемо відродити патріотичне виховання наших дітей, то гріш нам ціна, – каже Олег Рябко. – У країні понад три роки війна, а предмет «Захист Вітчизни» – на недостатньому рівні. Наша ідея – цей предмет підняти».
Пояснює, що на практичні заняття у школах відведено 140 годин.
«Максимум – кидають гранати. Ну і раз чи двічі на рік вистрілюють по кілька патронів, – говорить Рябко. – Якби ж у нас війни не було… Поки лише добровольчі батальйони роблять свої бази: «Правий сектор», «Азов», «Самооборона». Але їх треба створювати при закладах освіти, щоб таке навчання було обов’язковим. Патріотичних гуртків недостатньо, бо кожен хлопець і кожна дівчинка мають знати, що зробити, як надавати першу допомогу, як поводитись при обстрілах чи хімічній атаці. Бо ніколи не знаєш, що буде завтра».
Пояснює, центр – це не його забаганка. Є навіть концепція Президента України щодо національно-патріотичного виховання дітей і молоді та наказ Міністерства освіти і науки, де розписані найменші подробиці: як і де створити центр, і хто за це має відповідати. Та на місцях концепцію ще ніде не виконують, бо гроші на центр патріотичного виховання мав би виділити місцевий бюджет.
«Я бачив, кого зганяють на полігони, як потім відбувається навчання, – каже Рябко. –У ВДВ нас добре ганяли, але пацан мусить проходити це все ще у школі. Його мають навчити, що захист Вітчизни – не страшно, що це обов’язок кожного. Мусимо самі, бо ж чужинець не прийде захистити наші кордони».
Автомат для кожного учня
«Центр допризовної підготовки потрібен для того, щоб ми не думали, що може статися, а були спокійними, бо наші діти готові до всього, – каже Олег Рябко. – Поки військову підготовку серйозно не сприймають, але з початком війни виявилося, що і це теж – надважливий предмет».
Каже, громадська рада вже розробила конкретний алгоритм, визначилася з локацією і переліком основних потреб нового центру. З усіх шкіл міста обрали № 21, бо там уже є тир, який достатньо буде трохи оновити, велике поле для смуги перешкод та окопів. В ідеалі центр мав би бути на 30-45 учнів – тобто десь на паралель із трьох класів. Рябко пропонує скласти графік занять так, щоб учні з усіх інших шкіл міста приїжджали до центру раз на місяць чи два, але на цілий день – для ефективного навчання.
Для центру у школі треба три кабінети. Один – для зберігання зброї, ще два – для занять. Для роботи достатньо буде директора і двох методистів, які б організовували роботу. Зважаючи на ціни автоматів, касок, елементів хімзахисту та іншого спорядження, ще півроку тому вартість матеріальної бази оцінили приблизно у 2 млн грн. Та Рябко переконаний – це не дуже великі гроші для такої важливої справи.
«Має бути АК-74 для кожного учня, щоб той міг його опанувати, – говорить Олег. – Один автомат на всіх – дурниці. Хто був в армії, той знає. В центрі дітей мають навчати на практиці – не раз показати на застарілих радянських плакатах, а відпрацювати кожен рух. І якщо діти побачать, що військова підготовка – це важливо і статусно, може, вирішать іти у Збройні сили України, Нацгвардію, СБУ чи охоронні структури».
А дівчат на практиці навчатимуть надавати невідкладну допомогу. Адже ніколи не знаєш, коли такі знання можуть знадобитися.
«З військової підготовки у школі важко згадати щось корисне – більше марширували, – каже Олег Рябко. – Коли війна почалася, хлопці гинули, бо не знали, що робити… Нас первинної медичної допомоги вчили на полігоні волонтери. Баба Люба – так називали хлопці волонтерку – ганяла так, що я навіть трахеотомію вмію зробити. Давала всім по індивідуальному пакету, кожному вигадувала поранення і поки не надаси допомогу правильно – не відпускала».
Сім кіл погоджень
У громадській раді є добрі фахівці, які професійно підходять до організації центру, знають кухню – і з боку військових, і з боку освітян.
«Ми підняли ідею, підготували її до реалізації. З жовтня пройшли всі можливі етапи погоджень: зібрали документи, обговорили й зафіксували в протоколах на наших засіданнях, спільно з департаментом освіти, воєнруками міста, – каже Олег Рябко. – Громадська рада при міськраді одноголосно підтримала це питання ще зимою. Нашу ініціативу підтримують і секретар міськради Оксана Савчук, і заступник мера Олександр Левицький. Писали лист на мера з проханням запустити центр, але поки що конкретної відповіді не отримали».
Паралельно громадська рада виходить і на обласний рівень. Уже є перші домовленості з Віктором Кімаковичем, начальником департаменту освіти і науки при ОДА. В районах для реалізації такої ініціативи потрібна добра воля голів. А от у Франківську можна охопити коледжі й ПТУ, адже їх нині фінансують з бюджету області. Загалом таких закладів – 16. На базі одного з них потрібно буде створити ще один центр, тоді Франківськ зміг би закрити це питання повністю.
А ще Рябко сподівається, що за прикладом Івано-Франківська подібні центри запустять і в інших областях України.
«Якщо ми в усій країні відновимо такі центри і дітям якісно викладатимуть цей предмет, то вони по-іншому подивляться на свій обов’язок, – мріє Олег. – Тоді за призовом будуть йти всі, бо знатимуть, що армія – це престижно, модно. А поки у нас бояться не лише війни, а й служби. Йдуть на строкову ті, що не змогли ухилитися – з неблагополучних сімей. Армії потрібна інтелігенція, щоб пролити світло в кінці тунелю. І навіть якщо 3 % зацікавляться – це вже буде добре.
Якби такі центри працювали усі 25 років, може ми б не мали сьогодні війни, бо ворог на нас би не пішов… Та тепер вже не вийде на когось звалити – тут ми всі погані, бо нічого не хотіли робити. Кожен варився у своїх проблемах, допоки не постало питання, в якій країні ми хочемо жити».
Заступник міського голови Івано-Франківська Олександр Левицький каже, що ідею Рябка у мера підтримують.
«Ми схвально ставимося до цієї ідеї, але хочемо, щоб центр не дублював уже наявні ініціативи, які отримують фінансування з міського бюджету, – каже він. – Головне, щоб ініціатори не лише давали нам завдання, а й створили у центрі нові можливості для навчання учнів. Олег Рябко ґрунтовно опрацював нормативну базу, і я вірю, що ми доведемо його пропозицію до логічного завершення».
Олександр Левицький підтверджує, що такий простір можуть створити на базі школи № 21. За його словами, департамент освіти теж підтримує цю локацію – як один із найбільш вдалих та ймовірних варіантів. Тепер ще має підтримати виконком і сесія.
