Ну от, обрали французи красунчика Макрона – і кошмари сховалися в небуття. Хвиля переможних популізмів у західних демократіях, здається, зійшла на ніц. Уже й перед тим голландські, для нас особливо тривожні, вибори показали, що все більш-менш повертається до нормальності. Останньою аномалією виявився Трамп, але і його якось потроху вгамовують. Гамівну сорочку ще не натягли, однак є якась така майже впевненість, що як тільки цей 70-літній хлопчик зробить крок уліво чи вправо – натягнуть.
У цьому й сила демократій – жоден самодур або інфант їм не страшний, бо механізми працюють загалом безвідмовно, пише Юрій Андрухович у черговій колонці на порталі Збруч.
Головне – Brexit нікого не ощасливив, британці пошилися в дурні, тепер гарячково шукають якогось більш-менш пристойного виходу (екзиту з Брекзиту), щоб і ніби Brexit відбувся, і в той же час щоб ніякого екзиту в реалі не було. Але для цього вони – всупереч тисячолітній традиції власної політичної культури – змушені трохи візантійствувати. І робиться прикро за них. Проте очі бачили, що купували, і те, що научка виявиться занадто гіркою, загалом теж добра новина. Краще вчитися на помилках англійців, ніж на успіхах росіян.
На тлі цих оптимістичних для майбутньої Європи висновків жахливо невпопад залунав український хор на тему «Навіщо нам той безвіз?!». От уже дійсно – батьківщина мазохізму. І якщо відкинути параноїдальну версію зі всепроникною п’ятою колоною Москви (бо невже аж така всепроникна? якщо так – вішаймося!), то залишається констатувати не менш тривожний факт: відсоток селепків і матолків, особливо в соціальних мережах, у нашій країні перевищує всі допустимі норми. Добре, що їм останньо хоча б на їхніх улюблених одноклассников і вконтакте наступили. Й тим самим зменшили поле для демонстрації тупизни та, даруйте на слові, корисного ідіотизму. Вже навіть за цю гіґієнічну акцію дякую рідній РНБО.
Але тим часом є ще Варшава. І там до нормальності ще не повернулись. І звідти з тривогою запитують про майбутнє Європи. Але запитують про це з Варшави не поляки, а німці. Німеччина цього року є країною-гостем Варшавського міжнародного книжкового ярмарку, тож вона формулює порядок денний – хоча б запитаннями. Одне з них надійшло мені і звучить воно так: «How to revive the European spirit?».
Насправді це нове. Це сенсаційно нове. Це настільки принципово і приголомшливо fucking нове, що хочеться суто по-галичанському поцікавитися, що в лісі здохло. Ні, ви тільки послухайте: Spirit! Geist! І це євробюрократи запитують, як відродити дух Європи? Та вас же ще років два тому цікавили тільки стандарти на кривизну огірка і вміст жирів у козячому сирі! Ви ж цілком відверто кпили собі з архаїчних понять на зразок «дух», «душа», «таємниця», «містика». Не кажучи про «героїзм», «війну» або «жертву». Ви ж запрагматизували Європу, як кажуть росіяни, вусмерть. Ви заборонили надто гучні (так ви їх називали) слова, затаврувавши їх як «мову ненависті», й тим самим заборонили називати деякі вкрай важливі речі їхніми іменами. А тепер – що за йоханий кіч! – питаєте, how to revive the European spirit? Та в цьому запитанні що не слово, то архаїка, несмак і вихід за межі так довго й методично насаджуваної вами політичної коректності!
Своїми знаками питання й оклику я не обурююсь, я радію. Євробюрократи дають задній хід і повертають до нормального обігу в європейських дебатах поняття «дух». Відтепер на людей, які його вживатимуть, сподіваюсь, уже не дивитимуться як на божевільних або недорозвинутих. Я, звісно, далекий від того, щоби повірити в образ оновлених євроміністрів, які перечитують Геґеля чи Локка, але цілком готовий не здивуватись, якщо «союз вугілля і сталі» хоча б на коротку мить пригадає собі Просвітництво й Вольтера. Суть Європи (а також, хто знає, може навіть і призначення?) не у кривизні огірка, не в жирах у сирі, як і не в політичній коректності.
Суть Європи у вільнодумстві. Оба складники цього слова рівною мірою важливі – і «вільно», і «думати». Тобто і «думати», і «вільно». Думати, читати. Думати, писати. Слухати, чути. Розуміти, толерувати. Посміхатися, заперечувати, погоджуватися. Це дуже складно, але нічого кращого тут не вигадати.
