28 квітня 1947 року розпочалося примусове виселення українців східної Польщі. В ході акції близько 150 тисяч жителів опинилося на території західних та північних воєводств, декілька тисяч ув’язнили у концтаборі, а кількасот підпільників та їхніх посібників розстріляли за ухвалою польових судів, – пише BBC.
Українців переселяли, щоб ліквідувати УПА
28 березня 1947 року військові УПА у бою поблизу села Яблоньки, що на південному сході сучасної Польщі убили заступника Міністра оборони, генерала Кароля Сверчевського. Це стало приводом для Центрального комітету Польської Робітничої партії (ЦК ПРП) організувати оперативну групу «Вісла», яка протягом трьох місяців займалася ліквідацією УПА, арештовувала всіх підозрілих у співпраці з підпільниками та конвоювала цивільних.
До складу «Вісли» увійшло сім дивізій чисельністю понад 20 тисяч військових, що користувалися найновішими засобами зв’язку й підтримкою розвідувальної авіації. Їм протистояли дві тисячі повстанців.
Рівно через місяць після убивства генерала до українських осель завітали військові з вимогою збиратися. Так розпочалася акція виселення, що охопила територію Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Підляшшя.
Переселяли всі українські та змішані родини. Військові забирали колишніх комуністичних партизан, членів Комуністичної партії Західної України, Польської Робітничої Партії і Управління Безпеки української національності.
Боротьба з підпільникам відійшла на другий план. Поляки виселяли з населених пунктів, що розташовувалися далеко від осередків УПА.
Українці збиралися декілька годин
Офіційно влада давала населенню день-два для виїзду, але насправді українці збиралися протягом декількох годин.
Військові приходили у село під ранок і вже в обід конвоювали переселенців до залізничної станції. Поляки робили все завидна, щоб уникнути упівських засідок.
Українці нашвидкуруч збирали дозволені два вози рухомого майна і залишали домівки. Тим, у кого не було власних коней, допомагали солдати.
У примітивних санітарних умовах товарних вагонів, поруч із живим «інвентарем», подорож переселенців тривала у середньому від трьох до семи днів, а інколи ще довше.
Запечатані конверти визначали кінцевий пункт призначення
Після прибуття до місця призначення військовий комендант ешелону передавав переселенським органам запечатані конверти з характеристиками сімей.
Згідно з директивами, родини, яких підозрювали у співпраці з УПА поселяли наодинці, а інших так, щоби їхня чисельність не перевищувала 10% від місцевого польського населення. Окрім того, українців не селили у приморській та прикордонній зонах, а також поблизу воєводських міст.
8 серпня вирушив останній транспорт з 97-ома українцями і через чотири дні прибув до міста Бялогарда. Разом з тим, наказ про розпуск оперативної групи «Вісла» міністр оборони видав ще 31 липня.
Одночасно з переселеннями і конвоюванням, у Сяноці, Ряшеві та Перемишлі працювали військові «надзвичайні суди», які засуджували до смерті за співпрацю з УПА. Від травня до серпня вони винесли 173 смертних вироки.
У концтаборі Явожно для ув’язнених проводили «українські процесії»
Головним розподільним і контрольним пунктом був Освенцім, через який прямували майже всі потяги зі сходу на захід та північ. Звідси жителі одного села могли роз’їхатися у різні місцевості віддалені на сотні кілометрів. Тут жорстоко допитували і при найменшій підозрі у співпраці з УПА надсилали до концтабору у Явожно.
Селяни становили найбільшу частину в’язнів цього табору. Їх арештовували по кількадесят людей за принципом колективної відповідальності, інколи за колючий дріт відправляли цілі родини разом з жінками і дітьми. З-поміж арештованих були греко-католицькі та православні українські священики, вчителі, лікарі. Дехто потрапляв у неволю через спробу повернутися із заходу на рідні землі.
В’язнів періодично брутально допитували застосовуючи електричний струм або замикали на декілька днів у бетонних бункерах. Особливо жорстокими були «українські процесії» під час яких арештованих проштовхували поміж двома шеренгами вояків, які били їх палицями. Такі екзекуції проводили у дні найпопулярніших церковних свят, зокрема 12 липня, у день святих Петра і Павла.
Позбавлені мови, віри та майна
Комуністична влада не приховувала своєї мети – повної асиміляції переселенців у новому польському середовищі, а тому забороняла вживати стосовно осадників слова «українець».
Розуміючи глибоке значення церкви у житті переселенців, поляки переслідували греко-католицьких священників, не дозволяли створювати парафії, а вірян направляли до римо-католицьких костелів. Православні християни також перебували у складній ситуації, зокрема в Ольштинському воєводстві вони не володіли жодним релігійним об’єктом.
Переселенці потрапили у несприятливі матеріальні умови. Попри обіцянки уряду надати заможні господарства, які залишили німці, вони часто селилися по декілька родин у пошкоджених будинках.
Через декілька років, під час політичної відлиги, декому з українців пощастить повернутися на рідні землі. Проте, залишившись без жодних юридичних прав, вони зможуть лише викупити власні господарства.
Поляки вороже ставилися до українців. «Віслу» не засудила навіть католицька церква.
Акція «Вісла» «остаточно вирішила українське питання» – саме таке завдання зафіксували Міністри громадської безпеки та національної оборони у спільному проекті навесні 1947 року.
