Поки більшість скаржиться на поганих політиків, війну, країну та інше, вони зібрали відвагу, розум і наполегливість й розпочали власну справу. Три молоді підприємці – про те, як їм це вдалось.
Кава з віконця
Горнятко кави дорогою на роботу, пари чи під час прогулянки з друзями стало звичкою для багатьох франківців. Новомодну практику пити каву просто неба у Франківську започаткував 22-річний Сергій Боднарчук зі своїм брендом кав’ярень «Sunday Coffee».
Два роки тому ідея відкрити заклад у форматі «кава з собою» прийшла до хлопця у всесвітньо відомій кав’ярні «Starbucks» у Варшаві. Тиждень подумавши над ідеєю, взявся за реалізацію. Порахував, що для початку потрібно 5 тис доларів. Гроші для власної справи Сергій заробив, працюючи два роки фотографом. Також знайшов приятеля, який зголосився допомогти і став партнером.
Перша проблема, з якою стикнулися молоді підприємці, – приміщення. Орендувати вдалі квадратні метри у центрі міста, каже Сергій, завдання не з легких – їх або немає, або ціни захмарні.
«Та нам пощастило! Знайшовся дерев’яний вагончик поблизу площі Міцкевича, який здавали в оренду. Це варіант, який нам ідеально підходив – і місцем, і за концепцією закладу», – говорить хлопець.
«Ніколи б не подумав, що буду займатись кавою, – стверджує Сергій. – Але мені подобається, це робота в задоволення»
А далі було найскладніше.
«Ми вирішили почати кавовий бізнес, але жоден із нас не розбирався в каві! – сміється Сергій. – Почали ходити по кав’ярнях. Там випадково зустріли мого знайомого, який, як виявилося, працює баристою. Я розповів йому про нашу ідею. Він зацікавився, звільнився і пішов до нас. Допоміг нам відкрити кав’ярню, але з його професійними мріями».
Вже за дев’ять місяців роботи хлопцям вдалося відробити вкладені кошти.
«Ми нічого особливого не робили. Просто варили якісну і смачну каву», – каже Сергій.
Нині «Sunday Coffee» – це мережа із чотирьох кав’ярень-віконець та два сандвіч-бари «Sunday Food». У закладах працюють 20 людей. За місяць використовують 120-140 кг кави.
«На цьому розширення у Франківську поки завершимо, – говорить Боднарчук. – Більше будемо працювати над покращенням якості сервісу, кави, персоналу. Але в планах вихід – на інші міста України».
Цієї весни кав’ярня «Sunday Coffee» відкриють в Одесі. А згодом свої сили команда спробує у Варшаві.
Два в одному
Поєднати смачне й корисне поставила собі за мету Олеся Хмельовська у своїй кав’ярні «Mondays». 25-річна дівчина залишила роботу юриста та взялася за організацію власного бізнесу.
«Я є вегетаріанкою. Люблю подорожувати і смачну їжу. Часто з друзями і чоловіком ходили в кав’ярні і мені завжди було некомфортно, бо доводилося шукати в меню те, що ж я можу з’їсти. Також мене цікавить корисна їжа, – розповідає Олеся. – Тому захотілося поєднати ці дві концепції».
Ідею дружини підтримав чоловік, разом знайшли ще двох партнерів. Реалізацію проекту взяла на себе Олеся. Займалася всім: від вибору кольору меню до набору персоналу. Перші два місяці жила на роботі.
«Коли ти найманий працівник, то в тебе є чіткі завдання, які ти щодня виконуєш. Коли ж ти підприємець, то в тебе додаються ще й надзвичайні ситуації, які ти маєш вирішувати, – каже вона. – Якщо людина до такого готова, то вона далі працює в бізнесі, якщо ні – повертається на найману роботу».
За словами Олесі, вони в місті були першими, хто ризикнув відкрити заклад з корисною їжею. «Ми задали тон – Франківськ виявився готовим», – каже вона
Роботу почали з виготовлення корисних десертів, які стали візитівкою закладу.
«Я обожнюю солодке, але терпіти не можу, якщо через нього не влізу в улюблену сукню. Тому в наших десертах ніхто не знайде яєць, борошна, цукру, молочних продуктів чи масла. Але ж вони смачні! – каже Олеся. – Кожного разу, коли приходять гості й кажуть, що хотіли йти за десертом в якусь із кондитерських міста, але прийшли сюди – це перемога. Мало того, що людина посмакує і їй нічого не зашкодить, так ще й жодна тварина не постраждала».
Зараз у меню «Mondays» з’явилися ще й салати та закуски, а півроку тому команда відкрила цілий цех із виготовлення десертів – там виготовляють корисне солодке для інших закладів міста. Цього року Олеся мріє побачити печиво та снеки від «Mondays» на полицях міських магазинів.
«Наш успіх – у відвертості, – каже дівчина. – А молодим людям, які ще вагаються, чи починати власну справу, раджу не боятись. Так, у вас буде багато роботи, ви не спатимете ночами, але воно того варте! Відкиньте страхи. Навіть якщо трапиться щось погане, це можна пережити».
Пошите у Франківську
Тарасу Виннику – 19 років. За плечима в хлопця два підприємницькі та ще кілька соціальних проектів. Нині він відкрив і координує роботу «Швейної мануфактури».
«Два роки тому я почав займатися власним брендом одягу. Постійно стикався з проблемами – то з пошуком добрих тканин, то з якістю пошиття. Нам зривали усі терміни по замовленнях, – розповідає Тарас. – Саме тому вирішив взятись за пошиття одягу самостійно. Зараз працюємо з різними брендами. Це комплексна співпраця – від підбору тканин до пошиття й тестування».
Гроші на відкриття мануфактури – 5 тис доларів – хлопець позичив і ще знайшов партнера. Найбільшим випробуванням став пошук працівників.
«З кадрами проблема – люди повиїжджали за кордон, а ті, хто приходив після технікумів, не мали практичних навиків. Зрештою, нам пощастило знайти трьох людей, які з нами почали, – говорить Тарас. – Зараз зрозуміли: якщо нема людей, які вміють шити, то треба їх цьому навчити».
У «Швейній мануфактурі» наразі працюють п’ятеро майстрів. За півроку роботи підприємство пошило понад 30 проектів для українських брендів одягу. Тарас каже, з гордістю на готову річ пришивають ярлик «Пошито в Івано-Франківську».
«У нашому колективі працівники різного віку. І коли ввечері люди, яким за 40 і 50, йдуть додому задоволені, то це для мене особлива цінність і додаткова мотивація», – говорить Тарас Винник
«Найскладніше у відкритті бізнесу мені було з розумінням оточуючих, – каже Винник. – Потрібно було пояснювати не те, що я роблю, а чому я це роблю, чому не ходжу на вихідні у клуби «потусити», а працюю».
Не носитися з ідеями, а братися за їх втілення і не шукати відмовок, радить Тарас. Завжди варто пробувати. Не вийде одне – робити інше. Бо ж якщо не спробуєш, то не вийде точно.
