У “Репортері” – наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України Оксана Кісь. Вона досліджує жіночу історію та феміністську антропологію, розвінчує міфи про «жіноче свято» 8 березня.
Міф перший: свято краси, весни й жінок
Нині досі у свідомості багатьох українців 8 березня – це день жінки, свято тюльпанів. Та мало хто знає, що таке ставлення до дати не відповідає її первісному значенню.
8 березня – Міжнародний день прав жінок. У першу чергу, це – правозахисне свято. День, коли варто говорити про порушення прав і свобод жінок та способи усунення дискримінації, – говорить Оксана Кісь. – А в Україні 8 березня досі сприймається у пізньорадянському розумінні.
Починаючи з 1930-х у СРСР свято, яке до того відзначали маніфестаціями та маршами за права жінок, за вказівкою влади перетворили на пропагандистське уславлення радянської жінки, а згодом взагалі почали «одомашнювати».
У 1940-х акцент з прав жінок перенесли на вшанування жінок-матерів.
А в 1969-му, коли свято зробили ще й вихідним днем, взагалі зникла практика розмов про права жінок у публічному просторі. Залишилася тільки традиція відзначення жінок і дівчат за їх жіночі чесноти без згадки про політичні аспекти.
Міф другий: радянське свято і відзначають його лише в нас
Насправді історія Міжнародного дня прав жінок бере свій початок у серпні 1910 року. Тоді під час ІІ Міжнародної конференції жінок-соціалісток у Копенгагені вперше заговорили про потребу відзначення дня всіх жінок, які боряться за свої права. Вже наступного року близько мільйона (!) жінок у різних європейських країнах вийшли на вулиці з маніфестаціями та демонстраціями на захист права на освіту, гідні умови праці та виборчі права.
Традиція відзначати 8 березня походить з Європи і започаткувалася вона ще за сім років до більшовицького перевороту, – пояснює Оксана Кісь. – Інша справа, що після встановлення більшовицької влади, щоб зберегти лояльність жінок, бо вони брали активну участь у поваленні монархії, політики дуже швидко прийняли рішення одержавити 8 березня. А далі вже формалізували і трансформували.
Також поширеною є думка, що 8 березня відзначають лише на пострадянському просторі.
Читайте також: Жінки на війні. Христина «Кудрява» з Івано-Франківська про свій шлях на передову
Починаючи з 1970-х, коли прийшло усвідомлення того, що надані жінкам права зовсім не означають рівні можливості, що дискримінація відбувається не лише на рівні законів, але й на рівні повсякденного життя – у формах, непомітних на перший погляд, у багатьох країнах повернулися до практики відзначення 8 березня. А в 1977 році Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію з пропозицією країнам-учасницям відзначати Міжнародний день прав жінок, – говорить Оксана Кісь. – До слова, у США березень – місяць жіночої історії. У ВНЗ, школах, публічних місцях проводять заходи, що нагадують про шлях, який пройшли жінки, щоб мати ті права й можливості, які ми маємо зараз та які зараз вважаємо одвічно даними і природними. Наприклад, жінкам доводилося відстоювати право ходити в брюках, водити автомобіль, вчитися в університеті.
До сьогодні щорічно у різних країнах на початку березня проходять маніфестації та марші. У такий спосіб привертають увагу до актуальних проблем жінок у цих державах.
У 2012 році я брала участь у марші в Нью-Йорку, – розповідає Оксана. – Тоді піднімалися питання боротьби з порнографією, як з насильницькою практикою, та проблема сексуальних домагань жінок в американському війську.
Міф третій: є День матері, цього досить
Це абсолютно різні свята, – каже Оксана Кісь. – 8 березня – інклюзивне свято. Воно стосується всіх жінок незалежно від їхнього походження, соціального статусу, кольору шкіри, віросповідання і так далі. Коли ж говоримо про День матері, то мова лише про жінок, які виконали свою репродуктивну функцію.
У такому разі поза увагою залишаються жінки, які через обставини вимушено чи за власним рішенням не є, не були чи не будуть матерями. А де, наприклад, про захист прав молодих дівчат, які потерпають від насильства, про права черниць чи жінок-інвалідів?
Міф четвертий: дискримінації давно нема
Так, в Україні законодавчо затверджена гендерна рівність. Та окрім законів, на поведінку, рішення, вчинки впливають упередження і стереотипи. Саме ними досить часто керуються начальники, призначаючи на посади, або роботодавці, приймаючи на роботу, – говорить Оксана. – При однаковій кваліфікації чоловіка й жінки перевага надається чоловікові тому, що він вимагає менших затрат на соціальні потреби. Він навряд піде в декрет чи на лікарняні з дітьми. Причина цьому – уявлення, що це робота жінок, хоча насправді і батько й матір однаково відповідальні за добробут своїх дітей.
Стереотипи та упередження також штовхають жінок до обрання суто «жіночих» професій. Як наслідок, різниця між заробітною платою жінки й чоловіка в Україні становить приблизно 25 %.
Читайте також: Жінка може керувати. “Кудрява” і “Ксена” про гендерні стереотипи
І ще такий факт, на який мало звертають увагу, – додає Кісь. – Досліджено, що жінки витрачають на домашні справи в середньому щотижня на 10 годин більше, ніж чоловіки. Тобто в жінки на 10 годин менше часу на відпочинок, особистісний розвиток або на підвищення професійної кваліфікації. Це і є дискримінація.
Звісно, відзначати чи не відзначати 8 березня, кожен вирішує для себе сам. Та хотілося б, щоб на це рішення не впливали стереотипи й сенси, які дісталися у спадок від СРСР.
Авторка: Софія Дейчаківська
Матеріал з архіву редакції
