У понеділок, 20 лютого, у Меморіальному сквері відслужили панахиду в пам’ять Роману Гурику та всім героям Небесної сотні. Представники влади поклали квіти до могил загиблих героїв.
Міський голова Руслан Марцінків зазначив, що тяжко було дізнаватись про загибель мешканців нашого міста, та найважче було повідомляти цю звістку рідних.
«Якби Майдан не переміг, то ми всі стояли би на колінах. Але знайшлись ті відчайдухи, які не хотіли стояти на колінах, вони дали можливість розбудовувати українську державу. Пішли ті, які тримають небо своїми руками», – додав мер.
Студент філософського факультет Юрій Терен розповів, що разом з Романом Гуриком вони були учасниками подій у Києві. Їхали туди, бо вважали, що українці – особлива нація і треба дбати про її майбутнє.
«Я згадую слова українського пророка Івана Франка, який казав, що проблема народу у тому, що інтелігенція є кавовою: сидить і спілкується за філіжанкою кави, – каже Терен. – Та ці події показали, що ті люди, які хочуть бачити Україну у світлому руслі, прийшли на Майдан. Герої, які загинули, любили Україну трішки більше, ніж ми».
Мама загиблого франківського студента Ірина Гурик каже, що три роки тому одного дня ще говорила із своїм сином, та за кілька годин дізналася, що серце сина перестало битись.
«Якось це направильно, коли батьки ховають дітей, адже у сина все ще тільки починалось. У мене брали інтерв’ю і питали: як я думаю, що відчувала та людина, яка стріляла? Людиною його не можна назвати, твариною теж. Істота, напевно, в якої теж є батьки, діти, рідні. Мені лиш цікаво, як він дивиться на небо і в очі своїм рідним», – говорить Ірина Гурик.
Мати Романа сподівається, що ця справа буде закінчена у суді, та переконана, що кожен все одно пройде через суд і відповідатиме за свої вчинки.
«Можливо, я заслужила бути мамою Романа Гурика, але до цього треба ще дорости і багато чого зробити, – додає Ірина Гурик. – Такі хлопці, як він, своїм життям дали шанс нам змінитись. Я щиро дякую всім за підтримку».
