“І приймеш ти смерть від коня свого” — чомусь саме цей рядок спав на думку після ознайомлення з “пробниками” одкровень народного депутата Олександра Онищенка, який таємно задокументував аудіо- і відеофакти політичної корупції Петра Порошенка і двох його конфідентів — нагонича Ігоря Кононенка і ловця Макара Пасенюка, пише головний редактор “Дзеркала тижня” Юлія Мостова.
І річ не у всесвітньовідомому захопленні Онищенка кіньми й “кобилами”, і навіть не у співзвучному прізвиську президентського бізнес-партнера Ігоря Кононенка, що втрапив у скандал. Річ у тому, що якби не Петро Олексійович і не його “подовжувачі рук”, у Верховній Раді не було б депутата на ім’я Олександр Онищенко. Адже ще 2014 року, на етапі реєстрації кандидатів у народні депутати, DT.UA повідомляло: Онищенко протягом двох років був відсутній у країні понад 240 днів, що було порушенням вимоги до кандидата про необхідне п’ятирічне проживання на території України. ЦВК, на підставі документів, наданих, до речі, з ініціативи СБУ, відмовила претендентові в реєстрації. Але чарівні сили допомогли охочому до тривалих відлучок одержати рішення суду на свою користь.
З маківками церков на агітаційних бордах постачальник задоволень різномастим гедоністам усього світу, включаючи новообраного президента США, успішно переступив поріг українського парламенту. Спеціаліст тилового забезпечення МВС за освітою та активний член “кисельовської” бригади за родом занять; довірена особа Черновецького й один з основних спонсорів “Батьківщини” останніх років; газовик-витівник і талановитий комунікатор Олександр Онищенко був зведений Петром Порошенком у статус “Рішали іменем президента України”.
За даними джерел DT.UA з близького кола народного депутата, Онищенко має кілька кейсів записів. У першому — купівля голосів під необхідні рішення в залі парламенту. У другому — віджим потоків і часток на користь бізнесмена Порошенка і Ко. У третьому — розподіл тіньових дивідендів з тією ж командою у сфері роботи з “Укргазвидобуванням”. Є й четвертий кейс, записаний, щоправда, не new-Мельниченком, а людьми медіавласника Віктора Зубрицького, і стосується він усього комплексу торгів людей Порошенка, приведених на переговори Олександром Онищенком, при спробі купити (віджати) канал 112.
У всьому цьому фестивалі купання в багні Онищенко брав найактивнішу участь. І слухати його звинувачення, проголошувані з гідністю Білого лицаря, особисто мені гидко. Однак, хай яку огиду викликає джерело інформації, його звинувачення на адресу президента мають бути ретельно вивчені, зіставлені з реальними подіями й оцінені за законом.
Тепер запитання — за чиїм законом? Американським, російським, українським? Перші реакції СБУ і ГПУ на старт заяв Онищенка доказово продемонстрували, що справа Леоніда Деркача і Михайла Потебенька живе, але деградує. Про підготовку компроматовиверження в DT.UA знали ще з середини жовтня. Думаю, на Банковій — значно раніше. І що? Вкинуті в мас-медіа скрин-шоти листування одного з адвокатів опального нардепа не додали до справи майже нічого, крім підозр у відкритості Viber для вітчизняної спецслужби. Заведена проти Онищенка справа про зраду Батьківщини, цілком імовірно, не позбавлена підстав. Але вона не замінить собою справи про її розграбування.
Усе ті ж самі близькі до Онищенка джерела стверджують, що першими слухачами, глядачами й читачами нагромадженого нардепом масиву свідчень, стали аж ніяк не американські юристи.
“Якби в день голосування про зняття недоторканності й дозвіл на арешт Онищенко не хизувався своїм перебуванням у Москві, рішення через зал не пройшло б. Принаймні не про арешт. З Москви у такому вразливому становищі і просто так, без “інвентаризаційного номера”, ніхто не відлітає”. Більше того, джерело стверджує, що один із українських каналів іще в середині осені закінчив роботу над фільмом за матеріалами Онищенка. Але фільм так і не вийшов на екрани. Особисто я не маю у своєму розпорядженні доказів передачі Олександром Онищенком даних ФСБ РФ. Але й причин, які можуть зупинити таку людину від подібних дій, не бачу.
Звернення до американських спецслужб могло бути для Онищенка як спробою зберегти квиток, що дозволяє вільно переміщатися цивілізованим світом, так і операцією прикриття. Навряд чи передані ним файли додали щось суттєве до вже наявних знань американців про Петра Порошенка та його найближче оточення Але на тлі публічності того, що відбувається, факт прийняття-передавання оперативних даних американськими прокурорами свідчить про те, що президент України потрапив у молох юридичної машини США. А це — велика проблема. І для самого Петра Порошенка, і для країни.
У принципі, за помилки, непорядність або злочини президентів завжди платять їхні країни. Своїми перспективами, інтересами, гідністю. Олександр Онищенко не може розповісти нічого нового про спосіб дій і цілепокладання української політичної верхівки.
Але він, якщо правдою є розповіді очевидців про наявні в нього записи, може довести те, що відбувається. Компрометуючі факти, при потраплянні до рук іноземних спецслужб, відкривають широкий діапазон можливостей — від тиску на очільника Української держави з метою отримання необхідних політичних чи економічних рішень до управління часом перебування фігуранта на його посаді.
Петро Порошенко своєю необов’язковістю й ніким жодного разу не завваженою провінційною хитрістю стомив усіх: і Меркель, і Олланда, і Обаму, і Путіна, і навіть Манафорта — одного з четвірки найбільш довірених нині людей Трампа, які підбирають для нового президента кадри. Навіть очільникові невеликої і знесиленої з цілої низки причин країни не можна обіцяти сильним світу цього все і щоразу скочуватися з обіцяного. Спочатку так втрачається повага до лідера, а потім і співчуття до країни. А вже якщо допустити, що фінансова розвідка США справді працює, а не імітує діяльність, як наша, а очільник адміністрації Путіна Вайно приймає чергового довіреного посланця Порошенка, що прибув обговорити нюанси, пов’язані з роботою Липецької фабрики, то про яку повагу може йтися?
Записи Онищенка можуть стати як каталізатором певних процесів у нашій країні, так і вмерти в архівах новинних стрічок. Усе залежить від того, чи спроможні основні гравці оперативно зробити свої ставки на нашому полі. Зараз усередині країни немає енергії, здатної витиснути чинного президента з його посади: ні в більшості суспільства, ні в більшості олігархів немає на прикметі фігури, в яку можна було б перелити владу в разі відставки Петра Порошенка. Але якщо зовнішній фактор консенсусно — на базі “втоми від України” — серйозно втрутиться в ситуацію, то ми цілком можемо почути проникливу прощальну промову п’ятого президента України. Щоправда, для того, щоб це сталося, хоча б один з великих зовнішніх гравців повинен мати свою ставку в країні й упевненість у тому, що в результаті дострокових виборів влада дістанеться своєму сучому сину.
Сьогодні такої ставки не має ніхто. Європа в подібні ігри не грає. Нова американська влада ще не визначила свою політику стосовно України і зробить це, швидше за все, лише після того, як визначиться зі своєю стратегією стосовно Росії. Бюрократія мін’юсту США може як законсервувати справу Онищенка, так і відкоркувати її в потрібний момент. Путін ніби й визначився зі своєю особистою симпатією до Бойка, але не впевнений у його спроможності перемогти на президентських виборах без участі в голосуванні “ДНР” і “ЛНР”. Та й однозначної ставки на політичну силу не зроблено, довіру до політичних інструментів Ріната Ахметова втрачено, і ніякі зустрічі з Сурковим і керівником ефесбешної “п’ятірки” Бесєдою не допоможуть улюбленцеві Нуланд — “єдиному українському олігархові, з яким можна мати справу” — відновити цю довіру. Великої довіри до фігури Рабиновича в Москві, незважаючи на підтримку й внутрішньокремлівський промоушн Медведчука, не відчувають: користають, але, знову ж таки, як і у випадку з Януковичем, — гребують, вважаючи, що не буває не тільки колишніх КДБістів, а й сидільців.
В той же час, як припустив один із знавців великих політичних ігор, якщо раніше до Петра Порошенка застосовувалася тактика “тисячі дрібних порізів”, то тепер дії Онищенка можуть призвести до нокдауну, а, можливо, й нокауту.
“Цілком очевидно, що в міру наростання скандалу, зам’яти який навряд чи вдасться, президенту все складніше буде збирати парламентську більшість і Рада втратить не тільки керованість, а й навіть подобу ефективності”. А це може спричинити дострокові парламентські, а там – і президентські вибори.
Перевибори без визрілої в суспільній свідомості якісної альтернативи так само небезпечні, як і стомлене гниття й нічогонеробіння, що підвищує резистентність до будь-яких моральних викликів. Вимога і забезпечення прозорого, оперативного розслідування висунутих обвинувачень мають стати тактикою активної частини суспільства.
В іншому випадку ми зможемо з жалем стверджувати, що за 16 років, які минули від початку першого касетного скандалу (що стартував 28 листопада 2000 р.), у нашій країні нічого не змінилося. Хоча ні, винувата: Юра Луценко змінив сторону барикад.
Comments are closed.