Не всі вони мають музичну освіту, але всі вони творять якісно та щиро. Різні за віком та історіями вони збираються у студіях чи гаражах, аби разом писати щось нове і розповісти через музику про власні емоції чи думки. Вони часто джемлять – імпровізують у музиці, відчуваючи один ритм.
Не всі знають, що Івано-Франківськ – дуже музичне місто. Новий спецпроект рубрики «Вподобано» доведе, що ви чули далеко не всіх. Тут будуть відомі і не дуже гурти та сольні проекти.
Сьогодні пропонуємо ближче познайомитися з гуртом «КораЛЛі».
Автор фото: Art Photo studio
Віля Чупак – вокал, трембіта, дримба.
Мишко Адамчак – сопілка, клавіші, бек-вокал;
Євген Берездецький – гітара;
Олег Федик – ударні, бек-вокал;
Віктор Вдович – бас-гітара.
Команда створює цікаву музику, просто гримучу суміш етно, фольку й року, яку самі музиканти називають «меседжем до молоді бути справжніми». Крім того, Рок-Вар’яте «КораЛЛі» легко впізнати за трембітою та сопілкою. Саме з трембітарем Вілею Чупаком і сопілкарем-клавішником Мишком Адамчаком ми поговорили про все.
10 років творчості.
«П’ятеро однодумців почали грати у 2006 році. Спочатку точної дати, коли святкувати день народження, не було. Якби не одна історія.
Взимку 2010 року ми з хлопцями поверталися з концерту у Польщі, втрапили у ДТП – серед ночі мікроавтобус з усім гуртом перекинувся на слизькій дорозі. І от під ранок, коли вже все було позаду, сиділи за столом і за розмовами вирішили цей день символічно вважати новим днем народження гурту. Ми були всі разом, всі разом були в небезпеці, і разом вижили й повернулися до творчості. Це сталося 12 січня 2010 року. Цю дату тепер і відзначаємо як день створення гурту».
На сцені показуємо людям те, чим ми живемо.
«Ми завжди були дотичні до музики, до культури карпатських мотивів – грали не лише, на гітарах, а й на скрипці,сопілці, дримбі, часто бували в горах. От, з часом переродився такий етно-фольк напрям у рок. Це не було притягнуто спеціально. Коли в середині 2000-х почалася хвиля етно-музики – ми вже тоді її грали, бо в ній виросли. А в силу розвитку етно-фестивалів з’явилося бажання творити і показати свою творчість людям. І, зрештою, воно так затягнуло, що вийшов меседж гурту – ми показуємо на сцені те, чим живемо.
На концертах для нас головне – взаємодія з публікою – коли люди ловлять кайф і наші посили. Це як молодіжна проповідь, певний меседж до людей – бути справжніми, не боятися бути собою».
Жити треба цікаво.
«За минулий рік у нас відбулися зміни – з’явилися нові музиканти. З оновленим складом рухаємось далі — вперед і ввись. Мріємо, щоб українська музика й наша музика були потрібні слухачу. А хто готовий сприймати її — щоб до них вона доходила. Бо медіапростір часто затримує наповнення музичних станцій українською музикою. Всі радіохвилі хочуть формату, а часто самі не знають, яким той формат має бути. Наш формат – це справжнє. Загалом пропагуємо справжність та прості життєві істини, не закликаємо до параноїдальних та інших «їдальних» завантажень (сміються – авт.). Наша творчість — житейська, вона взята з життя й про життя, про ситуації, які додають життю цікавості. Життя буденне, але жити треба цікаво».
Кораллі, або Карпатські Алігатори.
«А це історія ще зі школи. Готуючись до гри в КВН, ми захотіли називатися «Карпатськими алігаторами», а вчителька нам заборонила, сказала, що є тільки «Карпатські тритони». То був молодечий поклик: «Нє, хочемо бути алігаторами!». Навіть тоді відчулося, що у такій назві щось є: якщо «Карпатських алігаторів» нема зараз, це ще не факт, що їх не було раніше. У нашій легенді була така порода, як карпатські алігатори. За останні роки творчості гурту цей образ довершується».
Всі учасники гурту є випускниками консерваторії на горі Піп Іван.
«Коли ми ходили по горах, один старий гуцул нам сказав, що на горі є консерваторія. Тоді й зрозуміли, що для деяких людей обсерваторія, консерваторія – одне й те саме (сміються – авт.). Тому зараз іменуємо себе «Дипломована духова оркестра духовного інституту імені Дужого Духу – Консерваторії на горі Піп Іван».
Мрія – 100 трембіт.
У 2009-му взяли участь і перемогли у фестивалі «Червона Рута» – хоч це була більше ностальгія. На жаль того поштовху, який давав фестиваль музикантам-переможцям у 90-х, зараз вже немає.
Останні років п’ять у конкурсах участі не беремо – вистачає фестивалів. На конкурсах не завжди об’єктивна оцінка, а для нас важливою оцінкою є реакція і віддача публіки на наших концертах.
На початку листопада їдемо до Токіо. КораЛЛів єдиних обрали з майже 200 гуртів із 42 країн світу. У столиці Японії відбудеться фінал міжнародного конкурсу Asian Beat 2016 від компанії Yamaha, де боротимемося за золото для України».
Основна мрія трембітаря Вілі Чупака — 100 трембіт. «Старі гуцули так кажуть: як 100 трембіт зійдеться і загуде, то станеться щось неймовірне». Я теж мрію про 100 трембіт».
Comments are closed.