Художниця Ірина Кравець презентувала свої праці річної роботи у Івано-Франківську. Картини можна побачити у Музеї мистецтв Прикарпаття. В експозиції – 20 робіт, виконані в техніці пастелі. Художниця розповіла «Вежі» про класичне та сучасне мистецтво, про свою роботу телеоператора та створення авторських виставок.
– Ірино, скільки часу готували виставку?
– Ця виставка – підсумок річної роботи. Тематика різна: натюрморти, пейзажі. Мене надихала природа та цікаві предмети. У моїх роботах присутні звичайні прості речі, які оточують нас у повсякденному житті.
– Чи пам’ятаєте ви історію кожної картини та скільки часу потрібно для створення? Чи вдається реалізувати початковий задум картини?
– Здебільшого, ці ідеї з’являлися миттєво. Мені достатньо побачити якусь детальку чи предмет, і одразу складалася якась концепція в голові. У процесі я нічого не змінюю, не домальовую. Картина має бути «виношена» та «вистраждана» у голові до кінця. В кінці можу дещо підправити для правильної композиції і все. Якщо змінювати щось у процесі роботи – задум не втілиться.
– Що ви вкладаєте у свої картини, чи є у них підтекст?
– За кожною роботою стоїть якась думка: думка про людину, ситуацію, місцевість. Під час роботи завжди згадуєш про когось та про щось.
– Чи цікавитеся ви критикою людей стосовно ваших праць?
– Мистецтво – різнобічне. Кожна людина має своє сприйняття. Якщо я бачу одну річ білою, хтось інший сприймає за чорну, і це нормально. Мені більше цікаве ось це сприйняття. Наприклад щодо моєї картини із саксофоном у мене була одна думка, а коментарі у соціальних мережах були протилежними.
– Чиї роботи вас надихають, хто ваші улюблені художники?
– Перед тим, як сідати за будь-яку роботу, я виношую думку, а вже потім намагаюся подивись в Інтернеті хто і як подає цю тему, речі чи пейзажі. Я захоплююся роботами закордонних митців.
– Чи відвідуєте ви виставки молодих починаючих художників? Яка у вас думка стосовно цих праць?
– Я намагаюся відвідувати, але, на жаль, не часто вдається. Завжди радію за молодих та успішним художників, яким вдається виставлятися, демонструвати свої роботи. Бажаю їм досягати успіху та натхнення, тому що без натхнення роботи не буде.
– Наскільки складно організувати авторську виставку та як наважитись?
– Розкажу у своєму індивідуальному аспекті, у мене був великий бар’єр. Я мала сильні сумніви щодо першої виставки, але головне переступити ту межу та зробити перший крок. Вже потім, коли ти бачиш відгуки, читаєш рецензії чи огляди – стає легше. Ти знаходиш свою аудиторію, людей які сприймають твою роботу та чекають на нові доробки. Часто до мене пишуть люди із закликом до написання матеріалу, мовляв, на базарі з’явилася полуниця і час вже її намалювати (посміхається).
– Ви були телеоператором в Івано-Франківську. Це дуже не звична для жінок професія. Що для вас ця робота?
– Ви знаєте, у телебачення я закохалась з першого дня перебування там. Деякий час я працювала художником студії. Але мені завжди було цікаво, як оператори роблять таку красиву картинку, тому я цього і навчилась. Цю роботу я любила безмежно, вона захопила мене з першого кадру. Роботу оператора я можу прирівняти до живопису. Малюючи ти уявляєш картинку, а тут ти бачиш картину відразу. Гадаю, що колишніх операторів не буває.
– Чим ще захоплюєтеся? Що може бути цікавіше аніж художня діяльність?
– Мистецтво настільки захоплює, воно займає так багато часу і особистого простору, що на інше залишається менше часу. Проте, я люблю вишивати, інколи фотографую природу, також цікавлюсь дизайном інтер’єру.
– Коли почали малювати та чи пригадайте першу картину?
– Взагалі малювати я почала ще у дитинстві, вдома на стінах. Мій кар’єрний ріст розпочався саме вдома (сміється). Потім були гори змальованих альбомів. Для мене не було більшої радості, коли мама купувала новий альбом та фарби. Я навчалася у художній студії, а потім поступила до Києва у художню школу. Тоді й почався мій тернистий шлях, оскільки це важка праця.
– У сучасному світі представлено багато модернізованих картин. Чи є напрямки яких ви не розумієте, або не сприймаєте?
– Мистецтво – це щось величне, воно має приносити емоції. Навіть коли ви стоїте перед картиною і у вас покотилася сльоза, це теж емоція, яку хотів передати автор. Питання сучасного мистецтва для мене дуже складне. Я перечитала багато статей щодо цієї теми, але для себе так і не зробила висновків. Що таке сучасне мистецтво, я не знаю і впевнена, що багато художників теж не сформулюють відповідь на це питання. Для мене це загадка.
– Тобто варто навчатися на класиці?
– Всі хто називають себе художниками в душі, чи в житті, спочатку отримували якусь початкову освіту, а художня освіта передбачає класичні канони. Буквар ми теж вчимо не в перемішку, а починаємо з букви А. Так само і у малюванні – починаємо з низів. Нас навчають розуміти, що і як потрібно робити. Хоча в історії мистецтв існує багато прикладів геніїв, котрі спочатку малювали щось дивне, але попри все те, спочатку вони здобували класичну освіту.
