Петро Андрусечко – журналіст, лауреат премії Гран-Пресс «Журналіст року 2014». Польський українець, який з 1998-го року досліджував міжнаціональні відносини в нашій країні, працював журналістом розділяючись між двома країнами, пише Вежа. Коли почався Майдан, Петро перебував у Польщі, проте наступного ж дня взяв відпустку і подався до України.
– Робота військового журналіста – це робота підвищеного ризику. Чому саме така тематика та українська війна?
– В Україну я приїхав у 1998-му році. Спочатку я займався наукою, писав дисертацію на теми сепаратизму в Україні, конфліктів та міжнаціональних відносин після розвалу Радянського Союзу. Тоді я часто їздив в Україну, у мене були стажування в академії наук. Згодом у 2006-му році я отримав грант та стипендію і залишився на 2,5 роки в Києві. Попередньо я почав працювати з деякими виданнями у Польщі, а пізніше і в Україні. У 2008-му році я повернувся до Польщі, але продовжував їздити в Україну. Коли почався Майдан, я взяв відпустку на роботі, і 25-го листопада приїхав сюди і залишився до самого кінця. Інших варіантів у мене й не було, я не міг стояти осторонь. Тоді не було часу для осмислення того, що відбувається на Майдані, оскільки я відразу поїхав у Крим. Згодом подався у Польщу, Донецьк, Горлівку, Слов’янськ, відтоді я весь час у цій роботі.
– Як реагує сім’я та друзі на вашу роботу в Україні?
– Рідні та близькі розуміють, що я по-іншому не можу, це моя робота.
– Які вражаючі моменти з польової роботи найбільше запам’яталися?
– Важко виділити одну історію, оскільки їх було дуже багато. Першого дня, коли ми заїхали у Слов’янськ, я був шокований, що побачив там бойовиків. Трапилася цікава історія, коли ми з іншими журналістами записували інтерв’ю у командира цих бойовиків. Ми поцікавились у нього, хто він такий, а у відповідь почули таке: «Ми ополченці армії Криму… Ой, вибачте – Донбасу», – тоді ми зрозуміли звідки вони прийшли.
Один з найважчих моментів для журналіста, коли ти приїжджаєш на передову і потрапляєш разом з військовими під артобстріл, ти розумієш, що ти звідти поїдеш, а вони там залишаються і кожного дня будуть під таким градом.
А ще страшніше було у Пісках у 2014-му році. Артобстріл тривав увесь час. Там перебували звичайні люди. Пригадую, тоді слова 50-річного чоловіка про те, що він не може звідти поїхати, оскільки там живе його мама, яка прикута до ліжка. Тобто я маю можливість звідти втекти, а вони ні.
Якось ми поїхали у Трьохізбенку (Луганська область) у компанії Сергія Жадана та Насті Станко, до одного з батальйонів. Тоді був постійний артилерійський обстріл, це картини, від яких хочеш тікати. Єдина машина, яку ми там побачили – це якась старенька Лада, на даху якої була труна. Іншого транспорту там немає.
– Чи зверталися до вас ці люди із проханнями про допомогу?
– Цікаво те, що вони не просили допомоги для себе особисто, вони просили щоб я про них сказав Європі, щоб всі знали, що вони страждають та потребують допомоги.
– Специфіка вашої роботи передбачає ненормований робочий графік. Наскільки складно в умовах реальної війни працювати у журналістиці?
– Зараз набагато простіше, складно було у 2014-му році, оскільки я працював з багатьма медіа, до того ж проводив прямі включення у телефонному режимі для трьох телеканалів. Тоді ситуація була настільки динамічною, що мені доводилося писати щодня. Пам’ятаю, на три дні застрягли в Опитному, де я не мав змоги писати взагалі, через постійні обстріли. Це не дуже комфортна ситуація для роботи.
– Як реагує польська громада на матеріали про війну в Україні?
– Щодо загальної реакції, то звісно, що зараз вже немає такого підйому, як це було під час Євромайдану та на початку війни. У світі багато чого відбувається: конфлікти, кризи, війни та й у нашій державі зараз сильна внутрішня політична криза. Україна тепер не на перших шпальтах, проте інформації достатньо.
– Про що будете писати після війни?
– Я не пишу тільки про війну, я пишу про Україну, про те, що в ній відбувається. Паралельно пишу матеріали на інші теми. Часто буваю у Криму і пишу про кримських татар, навіть працюю над книгою про Крим. Пробую себе в інших напрямках: турецько-сирійські проблеми, пишу про біженців та внутрішньополітичну ситуацію. Планую поїхати з України десь на місяць в інше місце, можливо це буде Туреччина.
