“Репортеру” вдалось поспілкуватись із дівчиною, яка танцює стриптиз у національному вбранні в одному з нічних клубів Франківська. Ми дотримуємось позиції, що шест і вишиванка – це занадто. Та дівчина на ім’я Ксенія вирішила розповісти, що сама вбачає у таких танцях.
Ксені 26 років, народилась у Кривому Розі, у 2008-му переїхала у Дніпропетровськ до свого чоловіка. Зараз живе в Одесі.
Що це за номер з вишиванкою і звідки така ідея? Щодо вашого виступу у клуб “El Dorado”, зараз у Франківську говорять про аморальність та зневагу до державних символів.
В мене цей номер дуже давно. Це не зовсім українка, це Оксана, з “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Ми дуже багато використовуємо образів з різних фільмів та мультфільмів. Тому ніякого обурення ніколи не чула, навіть за багато років існування номеру. Україну я дуже люблю. У вишиванці ходжу доволі часто. При чому, вишиванка в мене теж дуже давно. Це не віяння моди або бажання показати себе на фоні нинішніх подій. І я не зовсім розумію приводу до скандалу. До речі, в “Ельдорадо” цей номер дуже люблять і просять постійно.
Людей обурює, що у час, коли в країні війна, молодь ходить на дискотеки, розмахує прапорами у синьо-жовтій білизні, дивиться стриптиз… А найбільше обурює, якщо читати коментарі, те що у стриптизі використовують саме вишиванку.
Патріотизм повинен бути в душі, а не показовий. Я взагалі не ходжу в клуби відпочивати. Ви знаєте, останнім часом не дивлюся телевізор. Бо коли я дивлюсь про сюжети в АТО – плачу. Це такий ком в горлі, який ще довго не проходить. Адже гинуть чиїсь сини, чоловіки. І я така не одна, я думаю, більшість людей так реагує. Тому сидіти вдома, в одних і тих емоціях – не зовсім правильно. Треба відволікатися, треба брати якісь ще емоції, більш позитивні. Щоб потім з новими силами братися до роботи і продовжувати жити. Плюс якщо позакривати всі кафе, клуби, ресторани – куди мають іти люди, які там працюють? Як мають годувати своїх дітей? Зараз з роботою й так складно.
Чому саме образ Оксани із “Вечорів на хуторі…”?
Цьому номеру чотири роки. Він навіяний бажанням перенести на сцену моє бачення цього образу. І ні в якому разі попіаритися на “гарячий темі”. Коли я ще була дитиною, був дуже популярний мюзикл Константина Меладзе і я обожнюю всі пісні з нього. Навіть у виступі використвую пісні звідти.
Я бачила сам танець. Техніки багато, та все ж. Невже вам не видається, що національний одяг і стриптиз – це занадто?
Думаю, в цьому сенсі треба брати приклад з Америки. Вони використовують свої державні символи дуже масово. Це і одяг, і взуття, і навіть білизна. Зате з приводу американського патріотизму не думаю, що в когось виникають сумніви. І я не бачу нічого крамольного в тому, щоб і наші держсимволи “попіарити”. Чим більше це буде на слуху і люди будуть це бачити, тим глибше воно буде в їх серцях.
Хтось ходить до церкви у національному вбранні, а шест і вишиванка – геть незвичне поєднання. Для вас це просто одяг?
Вишиванка в цьому номері означає лише частину костюму. В житті вона означає для мене бажання показати людям, що я ідентифікую себе з Україною, і тільки з Україною. А також це дуже зручно, комфортно і дуже красиво. Особливо для чорнявих дівчат. А що стосовно походів до церкви… Люди багато в чому ходять до церкви. І в джинсах теж. І я не вбачаю в цьому проблеми. Я ніколи не використовую ніяких духовних символів, ніколи не працювала і не буду в образах монахинь, чортів, ангелів тощо. А вишиванка – це одяг. Дуже красивий, але одяг.
Чи часто запрошують виступати?
Я вам скажу чесно, до Майдану було набагато більше роботи. Зараз не дуже часто запрошують, бо ми відкрили в Одесі театр стриптизу для жінок. І гастролювати не завжди виходить. У Франківську планую бути у кінці жовтня-початок листопада на чемпіонаті з танців. Якщо не буде ніяких змін – хочу приймати участь. Це буде 15-й чемпіонат.
Чи слідкуєте за подіями на сході України?
Коли прийшов час, ми з чоловіком теж пішли на мітинги, тому що я дуже сподіваюсь, що хоча б мої діти будуть жити у чесній країні.
Східній Україні зараз дуже складно. Відбувається дуже болюча самоідентифікація. Західній Україні в цьому сенсі легше набагато. Ви завжди знали, де ваше коріння і звідки ви. А східна… І не туди, і не сюди. Думаємо російською, менталітет дуже схожий на російський, а живемо в Україні. Я думаю, зараз у більшості вже не залишилося ніяких сумнівів про те, до кого він себе відносить.
Наостанок хочу побажати всім, щоб мали гордість за свою країну, яка має таку історію і такі образи, які можна використовувати на сцені,в кіно,в театрі! Багато націй не мають такої можливості. І всім терпіння і сил. Ми обов’язково переможемо!
Comments are closed.