Блокпост, на межі території підконтрольної військам АТО. Далі – окупована бандитами земля. За спиною цих солдат уся Україна. Хлопці не перший день і навіть місяць на війні. Обстріли, наскоки, провокації… Прагнення скорішого очищення держави від сепаратистської погані, незламна сила духу, любов до України – головні якості патріотів, які стоять між бандитами і Україною.
– Лише не робіть з нас героїв, – з усмішкою зустрів на блокпосту Василь Щербаков. – Ми солдати. Ми просто виконуємо свою роботу.
Цей блокпост знаходиться на важливій розв’язці дорожніх шляхів. Звідси однаково далеко як до Донецька, так і до Луганська. А ще, це – пряма дорога на Ростов. Шлях по якому в нашу державу з Російської Федерації для потреб маргиналів постачалась важка техніка та озброєння. Тепер цей канал перекрито. Звичайно, що терористи не полишають спроб поновити контроль над цим шляхом.
– Я воюю вже два місяці і скажу всім, що непотрібно боятись ні кадирівців ні будь-якої іншої мерзоти, що лізе на нашу землю, – продовжив Василь Щербаков. – Вони теж з плоті і крові. Теж падають, теж тікають під нашими ударами. А те, що вони бородаті… Так в нас є засоби їх побрити. Ще кілька слів стосовно їх тактики. То скажу, що це тактикою назвати важко. Це скоріше такі дрібні пакості. Вони б’ють нам в спину, пробують партизанити. Знущаються над полоненими та добивають поранених. Це не воїни. Це багно, яке до нас присилає Путін. Злочинці, наркомани інший непотріб. Так, в них є нібито «професійні» військові, а й вони це далеко не те про що розповідають російські пропагандисти. Тому заявляю від імені всіх солдат нашого підрозділу – нехай до нас закидають весь цей непотріб. Перемелемо всіх. Ми не воюємо – ми очищаємо нашу Батьківщину. І перемога буде за нами, бо ми стоїмо в своєму домі і воюємо за правду, а не за брудні гроші.
Звичайно служба на блокпості далеко не схожа на відпочинок літньому таборі. Чергування, перевірки автомобілів та людей, трішки часу на відпочинок. Все це під постійною загрозою отримати постріл снайпера, чи мінометний наліт. Та хлопці не падають духом. Підтримують один одного.
– Наш підрозділ – це зменшена копія України, – розповів Володимир Хаверко. – Наприклад я з Львова, мій товариш-напарник з Кременчука. Є хлопці з Київщини та Полтавщини. Чимало людей з Донеччини та Луганщини. Всі ми – брати. Кожен з нас готовий покласти за іншого своє життя. І ми знаємо, що незалежно від того, де ти народився чи живеш батьківщина у нас одна – Україна.
