Чого лиш не витягував за 28 років лікарської практики отоларинголог міської дитячої лікарні Івано-Франківська Василь Мельничук з носиків та вушок своїх маленьких пацієнтів?! Були там і ґудзики, і батарейки, шурупи, жуйки, квасолини і навіть таргани з комарами. Усе це стало експозицією його кабінетського музею, бо краще раз побачити, ніж сто разів почути. На батьків пацієнтів музей діє дуже правильно – вони стають уважнішими ще й іншим переказують.
За словами Василя Мельничука, кількість пацієнтів зі сторонніми тілами у вухах та носиках щороку збільшується. Наприклад, минулоріч було 47 випадків, а цього року – вже 69! Лікар вважає, що причина в неуважності та у відсутності просвітницької роботи серед батьків. Адже саме з їхньої вини малюки і стають пацієнтами отоларинголога.
Ще одна проблема, вважає пан Василь, у тому, що здебільшого батьки звертаються до нього вже у крайньому випадку. Мовляв, спершу до педіатра, лікують запальні процеси, капають краплі, толку нема, а тоді вже сюди.
«Приводять, а я вже бачу – є стороннє тіло, – говорить лікар. – А як це можуть запідозрити батьки? Коли щось стороннє потрапляє в носик, то забиває лиш одну ніздрю. Часто є гнійні виділення з носа, неприємний запах, температура. Коли щось є у вушку – дитина скаржиться на біль, погіршення слуху».
За словами медика, стороннє тіло може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Найбільше лікарі бояться, аби через носик дитина не вдихнула якусь річ у легені, бо тоді біда – розвивається пневмонія. Але таких важких випадків у Василя Мельничука, слава Богу, не було.
Що ж знаходить у носиках та вушках лікар? Каже, в основному: вата, папір, поролон, жувальні гумки, пластилін, та, напевно, найбільше доводилося витягати пластмасові кульки від іграшкових пістолетів.
Пригадує, якось виймав з носика трирічного пацієнта батарейку! Так двоє малих собі бавилися… А одну дитину вже готували на видалення аденоїдів – мама привела перед операцією. Оглянув і знайшов під носовою ракушкою гумовий корок з-під кришки від води. Вийняв, прокапали, промили і дитина одразу змогла вільно дихати, потреба в операції відпала. Ще з масивних речей витягував піпетки, деталі від іграшок, металеві чи пластмасові болти та шурупи.
«Зараз буде весна, діти почнуть запихати котики вербові, – сміється Василь Мельничук. – То таке, сезонне – готуємося. Влітку виймаємо кісточки від слив і черешень. Ще є випадки, що вдома мама перебирає гречку, горох, квасолю, а потім ми те знаходимо у вухах, у носі дітей. Дорослі розслабляються, не думають, що таке може статися, а ти потім попробуй витягни, коли дитина кричить, вертиться, усе кровить, бо та квасоля розбухла… Два дні тому мама дзвонить, що дитина засунула мило у носик і питає, чи на днях можна приїхати. Ледь не кричу, аби вже їхала!».
У вушках пан Василь часто забирає графіт від олівців. Недавно діставав зерна пшениці, яка потрапила з вітром ще десь влітку. Вухо при тому не боліло, тому раніше й не приходили.
«Слід бути обачними після відпочинку на морі, – застерігає медик. – Пришла дівчинка, ледве вже голову тримала, бо так боліло. Їй лікували отит – запалення вуха. Оглянув і вийняв уламок ракушки, певно, загнало хвилею».
Ще з вуха доводилось витягувати тарганів, комарів, міль. Залізли туди під час сну дитини.
«Коли є живе тіло у вусі, то можна зійти з розуму, – каже лікар. – І розлади психічні можуть бути. Головне не панікувати і спершу умертвити комаху – залити спиртом, олією чи водою, а тоді вже до фахівця, аби витягнув».
Усе перелічене є в колекції кабінетного музею Василя Мельничука. Тут десь з 80 експонатів. Каже було б значно більше, але деякі повторюються, а деякі не зберігаються, наприклад, підгнилий папір, вата чи мочалка. Подібного музею серед колег не бачив, а даремно, бо, каже, дуже наочно.
«Ми проводимо з батьками бесіди, коли приходять до нас, але найкраще на них діє ця експозиція, – сміється лікар. – І доходить. Людина на власні очі бачить, що таке справді може бути, більше слідкують за дитиною, вже й третю-четверту маму попередять».
А поради від лікаря дуже прості: бути уважнішими й не купувати для дітей від двох до шести років дрібні іграшки, бо ті все тягнуть до рота, носа, вуха.
Comments are closed.