Аня Найка з села Угринів Тисменицького району разом із донечкою тулиться в однокімнатній хаті-мазанці без газу та води. Глава сімейства – 23-річний Григорій Гошовський – майже півроку воює в АТО. Маленька родина лишилася сам-на-сам зі своїми бідами, які лиш примножуються.
У невеликій, підпертій, полатаній хатині, швидше схожій на сарай, і живуть 25-річна Аня з маленькою донечкою Веронікою. Їхнє житло відчутно контрастує з сусідніми великими господами угринівських ґаздів. Просто в голові не вкладається, що тут можна жити, ще й з дитиною.
Аня Найка – щира молода жінка, запрошує до хати. А тут – аж одна кімната, що служить залом, спальнею і дитячою. Вона заставлена дитячими іграшками, закладена одягом, книжками, фотографіями, картинами тощо. Але все чисто.
Молода господиня говорить трохи втомлено, бо лиш приїхала з лікарні. У неї проблеми з серцем, мусить щодня їздити до Франківська, аби прокапатися. Каже, відколи чоловік пішов воювати, її здоров’я геть похитнулося. Навіть не може дитину взяти на руки – «серце ледь не вистрибує із грудей».
На стінах, стелажах багато фотографій гарного, молодого чоловіка у формі. То Гриша – голова сімейства. Ці фото з його строкової служби. Кілька світлин і на малесенькій кухні, де якимось чудом помістилися холодильник, який родина купила за «дитячі» гроші, електроплитка (бо газу в хаті нема) та диван, встелений кольоровим покривалом. На ньому чемно сидить кіт і спостерігає за гостями.
Без чоловіка, зізнається Аня, їй важко й страшно. Дуже тепло про нього розповідає: як познайомились, як розуміють одне одного з півслова.
«Мій Гриша дуже добрий, – говорить жінка. – Він усе може зробити, бо має золоті руки. А як смачно готує! Навіть мені так не виходить. Він від 12 років на будовах уже працював. Батька в нього не було, то заробляв, помагав матері, діду з бабою. Та й я також від 13 років працювала – на базарі воду продавала. У мене теж батька нема. Ми якісь навіть подібні».
Каже, жили хоч і бідно, але дружньо. Нині помагають рідні – як з її боку, так і чоловікові.
Навпроти молодої сім’ї живуть дідусь з бабусею Григорія. Вони також туляться у невеликій кімнаті та кухні. Виховують ще одного онука – Андрійка. Є його опікунами. Біля них виріс і Гриша, а коли оженився, то переїхав з дружиною у хатину навпроти, де колись мешкала прабабця.
Біля хати-сараю залитий фундамент, але далі будова не пішла, газ не проведений, бо старенька не дозволяла. Дідусь каже, коли можна було робити, були гроші – не дозволяла, а зараз хочеться – нема звідки. Про Аню з Гришею, старенькі говорять, що то їхня поміч.
«А в січні у мене ту поміч забрали», – зітхає дідусь.
Повістку їм принесли якраз на Святвечір перед Йорданом, а 29 січня, родина вже проводжала Грішу на навчальний полігон «Десна» (Чернігівщина).
За словами Ані, чоловік одразу сказав, що ховатися не буде, бо не дитина й піде служити, бо треба. З квітня Григорій перебуває в зоні АТО, у 30 батальйоні. Коли є зв’язок, то одразу виходить, бо рідні переживають. Час від часу передає якісь кошти, аби дружина з донькою мали на що жити.
У селі Угринів, окрім Гошовських, є ще п’ять сімей учасників АТО. Вони щомісяця отримують по 600 грн. Але ситуація з Гошовськими – найскладніша. У них фактично немає житла.
У травні сільський голова написав звернення до районної та обласної влади. Просив допомогти з купівлею житла для цієї сім’ї. Вже відомо, що райрада погодилася виділити 80 тис. грн., сільська – близько 50 тис., а решту надасть ОДА. Також має бути створений координаційний комітет, аби контролював це питання, але не раніше, ніж область дасть відповідь. Чекають.
А поки що родину бійця взяли під опіку франківські волонтери.
