Діти наостанок

Україна посідає перше місце у світі за дитячим алкоголізмом. Такі дані Всесвітня організація охорони здоров’я публікує не перший рік. Здебільшого діти п’ють, коли більше не мають чим зайнятися. Але, які альтернативи можуть запропонувати їм дорослі? Яке воно, дитяче дозвілля?

Під’їзди дитячої творчості

Наразі підлітки в Україні мають кілька шляхів для використання свого вільного часу. Влітку – це відпочинок у дитячих таборах, проте він триває лише кілька тижнів, тому особливого впливу на спосіб їхнього життя не справляє. А протягом навчального року є два типи дозвілля: перший – позакласні заняття у секціях та гуртках школи, в якій навчаєшся, другий – вдосконалення власних талантів і здібностей в різноманітних позашкільних закладах освіти (як державних, так і приватних).

Дитяче дозвілля у порівнянні із заняттями в школі має визначальну відмінність – воно добровільне. Як каже заступник начальника Івано-Франківського міського управління освіти Світлана Уварова, найскладніше для всіх педагогів‑позашкільників – зацікавити дитину. Потім – підтримати її інтерес. В обласному центрі нині діють десять позашкільних навчальних закладів. Серед них – три дитячих спортивних школи. Найвідоміша – СДЮСШОР № 1 зі спортивної гімнастики. Тут займаються близько 500 дітей, школа має власний комплекс споруд і спортзалів. Інші дві ДЮСШ культивують плавання, баскетбол, волейбол (№ 2); футбол, важку атлетику, таеквондо ВТФ, ручний м’яч, великий теніс (№ 3), але багато їхніх секцій змушені на партнерських засадах тулитися з дітьми по різних школах міста. Директор ДЮСШ № 3 Петро Попадинець мріє про стадіон, який буде належати його спортшколі, а керівник ДЮСШ № 2 Володимир Маланій – про басейн, який би відповідав сучасним стандартам.

Окрему групу у міській позашкільній освіті складають профільні заклади: Центр дитячої та юнацької творчості (МЦДЮТ), Центр науково‑технічної творчості учнівської молоді, дитяча екологічна станція, Центр патріотичного виховання імені Бандери, Дитячо-юнацький пластовий центр, Центр дозвілля дітей та юнацтва за місцем проживання. Найбільший з них – Центр дитячої та юнацької творчості. У ньому цього навчального року займалося понад дві тисячі школярів.

«Добре було б, якби наша міська територіальна громада нарешті домоглася від можновладців будівництва великого та затишного приміщення для цього Центру, – каже Світлана Уварова. – Наше місто – єдине у західному регіоні України, в якому вихованці найбільшого в області позашкільного закладу естетичної освіти не мають достойного приміщення. І це прикро, бо маємо по‑справжньому обдарованих дітей і талановитих педагогів. Якщо говорити про концерти, то на оренду драмтеатру позашкілля не має грошей, сцени облфілармонії чи Центрального народного дому для наших колективів надто малі, а приміщення Муніципального Центру дозвілля не надто пристосовані для виступів юних артистів». Між іншим, поміж собою вихованці, педагоги і батьки МЦДЮТ називають центр «під’їздом дитячої творчості», бо вже 70 років центр знаходиться в одному під’їзді чотириповерхового будинку ще австрійської забудови.

Геть з бюджету

Минулого року міська дитяча екологічна станція виграла грант на 250 тис. грн. на вдосконалення матеріально-технічної бази й на подальші досліди. Цьогоріч є надія провести перший міжнародний дитячий екофестиваль на базі «Лімниця».

Великим успіхом стало те, що два роки тому реконструювали центральне приміщення міського центру науково‑технічної творчості дітей. У його гуртках та секціях займаються близько двох тисяч дітей.

За словами Світлани Уварової, з 22 тисяч івано-франківських школярів гуртки та секції відвідує понад 10 тисяч. Показник доволі непоганий. Здобутки вихованців можна перераховувати годинами. Але попри це, позашкільна освіта має багато проблем. Як уже заведено в Україні, більшість із них – через недостатню увагу та фінансування.

У 2000 році позашкілля вперше «забули» включити в бюджетний кодекс України. Його передали місцевим органам самоврядування. Так триває донині. Позашкільні заклади фінансуються з кошика, який виділяють на школи. Відповідно, через скорочення фінансування зменшуються й обсяги. Наприклад, у 1991 році у центрі дитячо-юнацької творчості було 1500 годин навчального навантаження, а нині – удвічі менше.

Міною сповільненої дії для позашкілля є зарплата педагогів. Навантаження у викладачів цих закладів часом більше, ніж у шкільних, а зарплата тримається на рівні 800‑1000 грн. І це при тому, що позашкільний педагог має постійно сам набирати дітей і зацікавлювати їх займатися тут у свій вільний час. Нині далеко не кожен молодий спеціаліст йде на такий заробіток, а якщо працює, то обов’язково має підробіток. У таких умовах про повноцінну педагогічну діяльність мова вже не йде.

Матеріально-технічна база гуртків і секцій накульгує на обидві ноги. Фінанси виділяють здебільшого лише на зарплату та утримання самих приміщень, а от на костюми дитячим колективам, чи на бісер, нитки, тканину в мистецьких гуртках грошей найчастіше немає.

Та сама ситуація і з комп’ютерами, фотоапаратами, пальним для ракет і літаків у гуртках центру науково‑технічної творчості. Як розповідає його директор Тарас Шевчук, у дітей направду горять очі, вони дуже зацікавлені, займаються значно довше, ніж їм відведено. Тільки у структурі цього центру діють 37 гуртків. Дуже важко з коштами на поїздки, на матеріали. Часом рятують спонсори та благодійники, але це не вихід.

Будувати треба

«Загалом у місті діють 15 ДЮСШ, – розповідає начальник міськспорткомітету Віталій Матешко. – Вісім з 14 підліткових клубів культивують різні види спорту. Також є більше 10 спортклубів, де займаються діти».

Спорткомітет щороку проводить 300 заходів, близько 100 з них – для дітей. До честі міста – маємо п’ять майданчиків із синтетичним покриттям і чотири «антивандальні» майданчики, розраховані на понад 10 років. У місті є більше 100 різних «одиноких» спортивних об’єктів, на кшталт футбольних воріт, баскетбольних щитів. На жаль, багато з них перебувають у не найкращому стані. Щовесни спорткомітет вказує ЖЕО на найгірші…

Та найбільша проблема спортивного Івано-Франківська – брак спеціалізованих споруд. Вкотре констатуємо, що за 19 років незалежності, крім льодової арени, в обласному центрі не звели жодної (!) спортивної будівлі.

Як каже Віталій Матешко, нині спортом займається третина шкільної молоді міста. Та на його думку, любов до спорту треба прищепляти ще з дитсадочка. Саме там діти мають звикати до рухливого способу життя, до змагань, естафет тощо. Тоді й з фізкультурою у школі буде легше.

Бомба сповільненої дії

«При картині справді хорошої роботи позашкілля, маємо системні, роками не вирішувані болісні питання без відповідей, – каже Світлана Уварова. – Якщо не вирішити ці проблеми, то позашкілля може себе вичерпати».

Аби відволікти дітей від комп’ютерних ігор, алкоголю, куріння й наркотиків, їм треба запропонувати альтернативу. Займаючись у гуртках, вони повинні мати можливість виставити свої роботи, без проблем поїхати на змагання, концерти. А займатись спортом вони мають у хороших спортзалах, де б не просідала підлога, а в роздягальнях були б душові з гарячою водою. Та наразі дітей і спорт наша влада чомусь залишає наостанок.