«Зразу ніяк не йшло, бо дуже багато емоцій. Починали писати з дитиною, потім писала сама, переписувала. Боліло, бо рана велика й ніколи не загоїться. Але є вони, – Ольга Кузнєцова показує на синів. – Вони стали тими крилами, які мене підняли і тримають. Щодня, щосекунди вони нагадують, що у мене був найкращий чоловік”.