«Нема нікого, ніхто не йде – село вимерло, – зітхає старенька бабуся. – А колись хата на хаті, хата на хаті. Пройшли роки і всьо забрали. Тут навпроти Лагниха жила. Мала шестеро синів. Всі пороз’їздилися, ніхто не навідується. Хата паде».