У гуцульському Косові гриби, яблука, грушки сушили з діда-прадіда. А нині сушать ще й борщі, не для себе, для фронту. Різати овочі збирається ціла толока жінок. Один пакет борщу «Бандерівський» нагодує з десяток бійців. Звісно, наших. Навіть на етикетці чітко написано: «Москалям не пропонувати! УКРОП негативно діє на сепаратистів».
Кришити може кожен
Косівська вчителька Уляна Костинюк – з місцевої волонтерської групи «Свій за свого», власне ініціатор ідеї, яку називає не новою, але доброю, тому не гріх і позичити. Ідемо в міні-цех. Раніше то був магазин Мартинюків, теж волонтерів, а ті з готовністю віддали приміщення під таку справу.
А справа йде на повну. У коридорчику – мішки овочів і миски нарізаної капусти, добрий міцний запах домашньої кухні. Всередині нас вже чекає господиня Галина Мартинюк, в кутку тихо гуде сушильна шафа, а жінка з порога розказує про процес.
«Зараз у нас тут часник і цибуля сушаться, їм треба годин 12-15, – каже вона. – Найбільша робота тут почистити, потерти, покришити. Спершу було важко, самі збиралися кришили, потім почали дзвонити до всіх знайомих, дали оголошення в інтернеті, в районну газету. І в нас нині така ситуація, що люди записуються наперед, ображаються, як ми їх десь відставляємо на далі. Кажуть, що в нас так, як колись на вечорницях».
«Є ті, що не можуть прийти, то кришать удома, а сюди приносять сушити. Або самі вдома мають маленькі сушки, то за тиждень назбирують і несуть готове, – підхоплює Уляна. – Найскладніше лягає на руки Галиній дочці Оксані, бо вона має двічі на день витягти все із шафи і закласти по новій».
У результаті виходять пакети кольорової суміші – там буряк, цибуля, морква, капуста, часник, зелень і тюбики томатної пасти. І ще «любов та душевне тепло у великих кількостях» – саме так написано на етикетці, її, до речі, спеціально розробили на кафедрі дизайну Косівського інституту.
З сировиною проблем нема – все від людей.
«А ще Ростислав, Галин чоловік, звертався до підприємців, просив, давали, – каже Уляна. – Також у нас є село-партнер Чортівець із Городенківщини, мій тато звідти, там чорноземи, люди вирощують все, то знесли цілий бус».
Чого бракує, так ще сушильних шаф. Хоча та, що нам показали, як самі жартують – «то навіть не половина потужностей виробництва».
«У нас є знайомий, який зробив свою шафу, то він забирає покришене, а потім привозить сушене, а ще моя сваха, вона у Старих Кутах, теж зібрала людей і вони в себе сушать», – говорить Галина.
Але справа набрала обертів, тож зараз хочуть додати сюди ще дві шафи. Одну вже пообіцяв позичити місцевий підприємець, а ще одну планують купити пластуни з Мюнхена.
На самих борщах тут явно не збираються зупинятися, у планах суха грибна юшка. Готують і пакети з сушеними яблуками, які зручно носити в солдатських кишенях. Показують пакети з салом, приправленим часником і паприкою, добре на хліб мастити. І думають, що треба на весну готувати контейнери з перетертими горіхами і медом, бо вітаміни хлопцям знадобляться.
Своїм і не тільки
За тиждень, кажуть волонтерки, у них виходить зо 30-40 таких пакетів, з одного – борщу на десяток людей. Пакети відсилають своїм на фронт. Як каже Уляна, косівські «Свій за свого» працюють з бійцями зі свого району, і, насправді, борщі – то вже суміжне. На першому місці одяг, засоби захисту, а як збирають посилку, додають і харчі.
«Наші хлопці, які на другій, третій лінії, чесно кажуть, що ті борщі не їдять, – розказує Уляна. – Висилають на передову, бо там потрібніше. І, звісно, не лише своїм помагаємо. Як просять щось для хлопців з інших регіонів, то ніколи не відмовимо. От недавно на нас через соцмережі вийшла жінка, яка воює на Луганщині, каже, прочитала, що ви борщі робите, пришліть, бо вже не можу «мівіну» їсти».
До речі, з такого звернення через мережу і з’явилася косівська «Свій за свого».
«Є група людей, ми всі з Майдану – родичі, друзі, десь у липні на нас вийшов батальйон «Луганськ-1», – каже Уляна. – Просили вишиванки, мовляв, збираються брати Луганськ, то хочуть вдягти під форму. Ми скинулися грошима, купили. І побачили, що воно працює, вони нам передзвонили, фото вислали».
Далі були «косівські» хлопці з «Донбасу», потім з «Айдару», а далі й решту знайшли.
«Район у нас маленький і всі знають, що штаб «Свій за свого» знаходиться у магазині «Світ техніки», – говорить Уляна. – Він теж належить нашому другові, туди й звертаються хлопці, лишають дані, тримаємо контакт».
Допомогу волонтери збирають усіма можливими способами. Гроші – лиш «через відомість»: кожен, хто приносить, пише свої дані, суму, лишає підпис. Це, аби не було питань. Ще порозставляли по супермаркетах кошики для продуктів.
«Багато школи помагають, – продовжує Уляна. – До Миколая ми придумали акцію «Подаруй солдату шоколадку». І вийшло, що воно лиш називалося «шоколадку», бо люди з сіл і бринзу, і сало, і шкарпетки вовняні попривозили. Хлопці дзвонили, аж плакали. Ще діти їм у листах писали свої номери, і тепер солдати їм дзвонять. У нашій школі один малий каже: «Мені дзвонив солдат, танкіст, обіцяв, коли війна скінчиться, приїде і покатає на танку. Я вже так хочу, аби та війна скінчилася».
«Є в нас такий бізнес-партнер «Кредитна спілка «Косівська», – продовжує Уляна. – Вони роблять благодійні аукціони, а свої премії ще від літа нам віддають. А ще студенти нашого інституту плетуть маскувальні сітки. Використовуємо всі можливі варіанти».
Збираємо четверту хвилю
Вже під кінець Уляна Костинюк веде нас у магазин-штаб. Як уже писали – всі волонтери тут родичі чи друзі, тож у магазині нас зустрічає її чоловік – Славік.
Одна з підсобок завалена військовим спорядженням, Славік жартує:
«Тут творчий хаос і ніхто, крім мене, нічого не розуміє». Для початку показує «відомість». «Ми у липні почали, з того часу до мільйона через нас пройшло. З іншого боку – з нашого району воюють десь 200 людей. А в середньому на одного бійця йде 7-10 тис. грн.».
Зараз тут уже збирають солдатів, яких призвали у четвертій хвилі.
«Поїхало уже п’ятеро, а от готовий рюкзак для шостого», – показує чоловік і одразу демонструє, що там: берци, спальник, білизна, утеплювачі, форма, шапка…
А що, держава таки нічого не дає?
«Якщо держава дасть, то один комплект, а другий зайвим не буде, – каже чоловік. – Ми ще не знаємо, якої якості це буде. Бо в попередніх хвилях хлопці казали, що та форма лиш виглядає гарно, а воювати в ній ніяк – плавиться, нитки лізуть».
Тож роботи у косівчан не меншає і вони до неї готові. Просять лиш волонтерів з інших районів виходити на контакт, ділитися ідеями. Адже допомоги не буває забагато.
Comments are closed.