Політика

Петро Шкутяк: «Пластун знає, його обов’язок – дбати про державу»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Коли після важкого поранення під Луганськом Петро Шкутяк лежав у львівському війковому госпіталі, до нього раптово нагрянули зо три десятки пластунів. Хлопці якраз відправлялися на вишкіл у табір «Легіон». Їм було дуже цікаво дізнатися від бійця «Айдару», як саме можуть допомогти пластунські навички у реальній війні. Адже сам Петро у пластунах уже років з 15 і нині він певний – ця організація дасть Україні нову справжню еліту.

Шкутяк
Петро Шкутяк з пластунами у львівському госпіталі

– Петре, як ти прийшов у «Пласт»?

– Це вже було у старшому віці, мені на той час було років 20. Мені просто імпонувала ця організація як молодіжно-виховна, де дітям прививають патріотичний дух і водночас вчать їх самостійно виживати, бути рівними, де вони здобувають багато практичних навичок. Це мене зацікавило, я почав проходити вишколи, сам став виховником, адміністратором певних напрямків.

– Для непосвячених «Пласт» здається якимось окремим закритим світом зі своїм законами…

– Це не окремий світ, це просто велика мережа людей по цілому світу. І власне ці люди у будь-якому випадку стараються один одного підтримати. Вони добре розуміють один одного і злагоджено працюють. От, ти можеш зустріти незнайому людину в Києві та слово за словом, виявляється, що він пластун, і то вже зовсім інше спілкування, значно легше. Наприклад, у госпіталі, де я лежав, двоє лікарів були пластунами, і в нас одразу зав’язалися дуже дружні стосунки.

– Які, на твою думку, ключові риси там прививають?

– По-перше, у «Пласті» загартовується патріотизм, це дуже багато віри у свою державу, в Україну. По-друге, «триматися», бо табори, вишколи деколи бувають надважкими, але діти вчаться втримувати це нормально, з гідністю, тобто формується сильний характер. Головне – пластун знає, що його обов’язок дбати про свою державу. У нашій присязі є слова «присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вір­ним Богові і Україні». Для нас присяга непорушна. Я пам’ятаю, як складав її на Говерляні, і всі свої кроки координую з нею.

– А своїх дітей туди віддаси?

– Дві старші доньки вже пластунки. Ярина – уже чотири роки, а Устина – два. Їм дуже подобається.

– Ми говорили про практичні навички, на фронті вони тобі допомагали?

– Звісно, вони помагали і мені, і тим пластунам, які були разом зі мною. Взяти хоча б надання першої медичної допомоги, чому в «Пласті» постійно вчать. Це надзвичайно важлива справа на фронті. Мені після поранення першу допомогу надавав пластун, а ще він паралельно координував надання допомоги трьом людям, які лежали поруч. І зараз ми всі живі та здорові. Інший пластун сам собі надавав допомогу – вколов знеболююче, наклав джгут. Багато хто розгубився б у такій ситуації, а вони – ні, здобуті навички дали їм можливість допомогти і собі, і іншим.

Треба ще розуміти, що «Пласт» – це скаутська організація, а скаутинг започаткував генерал-лейтинант Роберт Бейден-Павелл, тож там дуже багато військових навичок прививається з самого початку.

– Які саме?

– У «Пласті» зокрема є військово-патріотичний табір «Легіон». Хлопці, які вирушали на цей табір, якраз і провідували мене в лікарні. Саме він спрямований більше на військові навички. Там вивчають військову техніку і зброю, тактичні напрямки ведення бою, історію війська, історію різних битв.

– На Майдані і в зоні АТО багато пластунів зустрічав?

– На Майдані – дуже багато. Я їх всюди бачив, і задіяні вони були у різних напрямках роботи: інформаційне забезпечення, медицина, кухня, не кажучи про те, що вони були у різних сотнях. Наприклад, 15 сотня повністю координувалася вихідцями з «Пласту». І так само сьогодні на фронті є пластуни, я знаю про багатьох, які були зі мною, які от зараз поїхали. Один зі знайомих з Черкас загинув. Я пам’ятаю його ще з табору «Легіон» таким малим хлопцем. А серед волонтерів скільки? Вони організовують цілі групи, на передову возять усе – від харчів до засобів розвідки.

– Там їх багато, але от таких, які б були при владі, практично немає. З найвідоміших знаємо хіба Богдана Гаврилишина, який був радником президентів…

– Гаврилишин з діаспори. Тут треба розуміти одне – «Пласт» в Україні почав відроджуватися у 1990-х, і тоді була невелика кількість пластунів, дітей, які ще росли. І насправді ще тільки сьогоднішнє покоління і вже наступне буде більше при владі. Тобто ще потрібен час. Але, без сумніву, якщо людина була у «Пласті», то вона завжди матиме активну позицію у житті, і частина з пластунів таки буде при владі.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.