Історія

Австрійська залога Станиславова

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

За тлумачним словником, залога — це військові частини, навчальні заклади та установи, розташовані в населеному пункті для його охорони та оборони. Синонімом є більш вживане слово «гарнізон» (від фр. garnison — забезпечувати, знаряджати). Старі станиславівські поштівки наглядно переконують, що гарнізон тут був не маленький. Тож які військові стояли тут за бабці Австрії?


Ця поштівка — єдиний філокартичний доказ того, що у Станиславові таки була артилерія

За списком львівського військового історика Михайла Слободянюка, у травні 1914 року в Станиславові дислокувалися:

плацкоманда (управління гарнізону),

штаб 8-ї кавалерійської дивізії (комендатура),

штаб 13-ї кавалерійської бригади,

58-й полк піхоти «Ерцгерцог Людвиг Сальватор»,

полк драгунів «Герцог фон Лотрінген»,

8-й полк уланів «Граф Ауерсперг» (лише команда призову і поповнень),

31-й полк польових гармат,

33-й полк польових гармат

20-й полк ландверу «Станиславів»,

команда ландштурма № 20,

відділ жандармерії № 6,

гарнізонний суд,

гарнізонна аптека,

військовий продовольчий склад.

Сюди треба ще додати військовий шпиталь. Як бачимо, список солідний. Збереглося багато старих поштівок з мілітарними об’єктами міста. Як щодо невеличкої манд­рівки у часі?

Полк нашого округу

Слово «піхота» міцно увійшло до лексикону військових вже після Першої світової. До того царицю полів частіше називали інфантерією (від італійського infanteria — молодь). Піхотних полків у Станиславові було два — 58-й і полк ландверу «Станиславів».

Перший — найстаріший у місті. У місцевих хроніках він фігурує з початку ХІХ століття. За Австрії існувала система комплектування, згідно з якою кожна військова частина мала свій призовний округ. Мешканці Станиславова та околиць йшли служити саме до 58 полку. Тому в 1914 році 72% його вояків були українцями.

Полк входив до складу 22 піхотної бригади 11 піхотної дивізії ХІ корпусу, штаб якого стояв у Львові. Полк складався з чотирьох батальйонів, але у Станиславові були лише два, 2‑й батальйон стояв у Заліщиках, а 4-й занесло аж у Боснію — до містечка Фоча. Перед війною частиною командував полковник Іоганн Коншегг.

Казарми 58 полку, на жаль, не збереглися. Тепер навпроти Білої хати — «елітний» комплекс

Розташовувався полк у казармах на вулиці 3 мая (Грушевського), саме навпроти нинішньої Білої хати. Їх звели у 1889 році, витративши на це, за даними краєзнавця Михайла Головатого, 241 тисячу бюджетних ринських злотих. Казармовий комплекс сягав вулиці Камінського (Франка), а сусідня новопрокладена вуличка отримала відповідну назву — Кошарова (тепер Гончара). На жаль, ці величні триповерхові казарми не збереглися. Їх викупила фірма «КГД», яка у 2001 році знесла старі споруди та побудувала житловий комплекс із бізнес-центром.

Крім того, до 58 полку відносилися великі військові склади, які були на перехресті сучасних Вовчинецької та Василіянок, лівіше від статуправління. Тепер тут стоять дві житлові триповерхівки.

Своя оборона

У спогадах мешканців міста та на австрійських планах фігурує якийсь «полк крайової оборони». Так називали 20-й полк ландверу «Станиславів». Армія Австро-Угорської імперії складалася з кількох видів військ. Найбільшу частину становили загальноімперські цісарські полки (до них відносився 58-й). Вони мали абревіатури K. u. K., тобто цісарські й королівські. Після того, як монархія стала дуалістичною, Австрія та Угорщина обзавелися власними збройними силами, які називались ландвер (в Угорщині — гонвед). Це було щось середнє між внутрішніми військами та національною гвардією. Від загальноімперських військ вони відрізнялись відсутністю однієї букви в абревіатурі — К. К.

Усі піхотні полки ландверу отримали назви від міст, де вони дислокувались. 20-й полк крайової оборони «Станиславів» був сформований у 1889 році. Його казарми розташовувалися між вулицями Озаркевича й Желехівського, виходячи фронтом на Чорновола. Наприкінці ХІХ століття військове містечко розширили до сучасної вулиці Курінного Чорноти. Воно складалось із триповерхового штабного будинку та дов­гих, подібних на стайні, бараків.

У підписі — помилка! Це не кавалерія, а ландвер, полк крайової оборони 

Підпис на поштівці повідомляє, що це казарми кавалерії. Неправда! У друкарні помилились і на листівці таки ландвер — кавалерія мала іншу форму.

Полк входив до складу 86 піхотної бригади 43 піхотної дивізії ІІІ корпусу ландверу. Корпусне керівництво було далеко — аж у австрійському Граці, тому із перевірками начальство приїздило не часто. Чого не скажеш про сусідній полк інфантерії.

У 1914 році станиславівськими оборонцями краю командувала людина, яка б із гордістю могла очолити відому чеську броварню, — полковник Антон Козел. За національним складом полк також був українізованим — 72%.

Вже перед самою війною один батальйон переїхав до щойно звільненого приміщення колишньої скарбової дирекції на вулиці Франка (тепер школа № 5).

Під час бойових дій Станиславів потерпав від артобстрілів. Дов­железні бараки були зруйновані. Вціліли лише штабні корпуси, де у міжвоєнний період поляки розмістили піхотну частину. Тепер тут ще один житловий комплекс — на вулиці Курінного Чорноти.

Два полки розумників

В австрійській армії існували певні традиції розподілення молодого поповнення між родами військ. Кавалерія завжди вважалась елітою. Там служила аристократія, а простих солдат підбирали високих, сильних, красивих — обличчя імперії, як ніяк. В артилерію йшли розумні. Кожен офіцер був непоганим математиком і міг легко розрахувати складну траєкторію польоту снаряда. Солдати там теж були не дурні, вміли обходитись із непростою військовою технікою. Ну, а тих, хто залишались, забирали в піхоту.

Тож «найрозумніших військових» у Станиславові вистачало — цілих два полки: 31-й і 33-й полки польових гармат належали до львівської 11 артилерійської бригади.

Від 1886 року гармаші займали казарми на розі сучасних Сахарова й Коновальця. Наприкінці століття для артилеристів збудували ще одне військове містечко — вище по Коновальця, одразу за перехрестям із вулицею Національної Гвардії. Перші казарми збереглись (тепер тут військова кафедра університету нафти і газу), а ось іншим пощастило менше — майже всю територію на початку 1990-х років забудували житлом для військових.

Зрозуміло, що найбільше пороху споживають саме артилеристи. Тому їм належав великий пороховий склад, між сучасним меморіальним сквером та вулицею Сахарова.

Якщо поштівок з казармами піхоти й кавалерії більш ніж достатньо, то артилеристи свої помешкання не афішували. Єдиним філокартичним доказом того, що артилерія у Станиславові таки була, є поштівка з вулицею Сапіжинською, де шістка коней тягне польову гармату. Судячи з напрямку — до своїх казарм на Зосиній Волі (Коновальця).

Далі буде.

Поштівки з колекції Олега Гречаника

 

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.