Антон – командир новоствореного четвертого батальйону оперативного призначення 13 бригади «Хартія» Національної гвардії України. Має позивний «Француз», бо навчався в національній жандармерії у Парижі. Особливість його батальйону в тому, що тут воюють іноземці.
Про те, що мотивує їх воювати за Україну, про підхід до бійців та яким має бути командир у сучасних умовах, комбат «Француз» розповів «Репортеру».
Тут воюють іноземці
Антон – із Харкова. Військовий шлях почав у 2012 році, коли вступив у вищий військовий навчальний заклад. Випустився у 2016-му, далі був перший контракт. А потім Антон звільнився з війська і, каже, почав жити цивільне життя. Але не надовго. Повномасштабне вторгнення зустрів у Харкові. Вивіз батьків у безпечне місце, а сам пішов воювати.
Нині під командуванням «Француза» – піхота, дрони, міномети, розвідка. Молодого командира слухають.
За словами «Француза», головними рисами сучасного командира мають бути – дисциплінованість, критичне мислення, аналітичний склад розуму. А ще командир мусить бути терплячий, особливо у теперішніх умовах.
Читайте також: «Хочу допомогти цій прекрасній країні» – колумбієць, який воює у «Хартії»
Ми розуміємо, що це вже не та історія, де армія складається лише з кадрових військових. Ситуація навпаки – дзеркальна, – говорить комбат. – Більшість людей, думаю, десь 70%, маємо в армії цивільних. Тут треба вміти працювати з кожною людиною. У цивільному житті всі вони були у різних статусах. Хтось уже був вдалим бізнесменом, а хтось тільки закінчив виш. Тому треба розуміти, що всі вони різні, мають різний рівень досвіду й різний рівень швидкості у навчанні.
Відмінність четвертого батальйону від інших, що тут воюють іноземці. Це люди з Колумбії, США, Австралії, Франції, Німеччини, Бразилії, Аргентини. Були навіть корейці.
Хтось із них був військовим чи колись служив у армії, а хтось взагалі прийшов з цивільного життя. Усі проходять підготовку, загальне злагодження і тільки після цього їх залучають до бойових завдань. За словами командира, іноземці воюють круто, нічим не гірше наших.
А інколи буває навіть і краще, – каже «Француз». – Проблема нашого війська – ми не любимо копати. Де б ти не був, яка б небезпека не була – копати ніхто не хоче. Це якийсь такий поганий ген у нашого війська, який, на жаль, навіть за три роки чомусь не вдається виправити в повній мірі. То на відміну від українських військових, інтернаціоналісти копають – як екскаватори!
Наводить у приклад цілий підрозділ колумбійців, мовляв, ті можуть будувати під землею цілі хати.
За словами Антона, в Україні воює доволі багато іноземців. Інша річ, що не так багато бригад можуть з ними працювати.
Це здається легко, мовляв, вони приїжджають – беріть і воюйте, – говорить комбат. – А під це ж потрібна інфраструктура. Щоб навчити людину, має бути інструктор з відповідним знанням мови тих, для кого він викладає. Якщо нема, то мусить бути перекладач. Потім людина потрапляє у підрозділ, там треба жити, спілкуватися. У тебе одна група англомовна, інша іспаномовна, наприклад, і ти їх відправляєш на завдання. Хтось повинен сидіти на командному пункті й перекладати командиру, що у них відбувається. Хтось має ними управляти, з ними ходити і т.д. Потрібно багато підготовлених людей.
Мова має значення
Антон володіє англійською та французькою. Каже, треба ще вчити іспанську, а вона виявилася не такою простою, як йому здавалось. Тому, сміється, вирішили вчити іноземців української. Коли було спокійніше, робили їм заняття з української, вчили елементарних слів.
Особливість іспанської мови в тому, що українською можна сказати трьома словами, то іспанці кажуть десятьма, – говорить «Француз». – Вони не вміють говорити коротко. Коли вмикається радіостанція – все.
Ворог знає, що на нашому боці воюють іноземці, й також підлаштовується. Українці з радіоперехоплень знають, що росіяни наймають перекладачів.
Читайте: «Культура нового війська». Як патронатна служба бригади «Хартія» допомагає дбати про бійців
Те, що у нас тут є хлопці з Колумбії, вони знають давно, – розповідає Антон. – Передостання операція, яку ми виконували, коли залітали в ліс, то противник по рації кричав: «Колумбійський картель підвалив на бехах».
У батальйоні воюють десь 60% англомовних і 40 % іспаномовних. Мотивація – здебільшого гроші.
Але тут дивлячись, про яких іноземців ми кажемо, – пояснює «Француз». – Для Латинської Америки – це, здебільшого, гроші. А в англомовній спільноті є дуже багато людей, які просто потребують адреналіну. Багато військових, які вже брали участь в якихось конфліктах. А війна – це наркотик! Якщо ти колись побував на війні, то після цього не можна просто витертись рушником, як після душу. Це залишається з тобою назавжди. Деяким людям цього адреналіну не вистачає і вони шукають, де можна, як кажуть, подвіжувати.
Батальйон набирає дівчат
На службі у батальйоні є й жінки – і в штабі, і на бойовій роботі. Командир каже, наприклад, зараз на позиції працює гранатометниця «Луна» з Венесуели.
Найпопулярніший напрямок, куди дівчата постійно хочуть потрапити – це БПЛА, – розповідає «Француз». – Зараз в батальйоні ми запускаємо взвод БПЛА і туди відкрито набираємо дівчат. Розуміємо, що весь взвод жіночим не буде – і не через те, що ми там чогось не хочемо. Це просто фізично неможливо, бо навколо БПЛА є багато важкої, саме чоловічої, роботи. Тому повністю жіночим він не буде, але 50 на 50 – точно. Уже сформований перший розрахунок, в якому якраз половина жінок і половина чоловіків. Зараз вони будуть виставлятися і подивимось.
За словами командира багато дівчат рвуться і в піхоту, і в розвідку. Каже, бажання це добре, але треба розуміти можливості людини.
Тобто, що таке піхота та що таке розвідка? Це витривалість, це фізичні навантаження і просто мати бажання інколи недостатньо. Тут же треба розуміти, що це історія не індивідуальна, – говорить командир – Ти завжди йдеш кудись із кимось і ти можеш стати тому комусь або допомогою, або навпаки – тягарем. Але все одно, навіть якщо вони наполягають і дуже хочуть, то мають змогу пройти тренування на загальних умовах, як це роблять всі. А там вже інструктори самі дивляться.
Антон двічі брав участь у відбитті наступу на Харків. Перший – на початку повномасштабного вторгнення. Другий – у травні 2024 року. «Хартія» тоді була на Лиманському напрямку, за добу перебралась до Харкова і так зупинили наступ противника.
Умовно кажучи, перший наступ у них був такий парадний. Вони просто заїжджали непідготовлені й чекали, що їх тут будуть обіймати. Але ні, – пригадує «Француз». – Це був їхній сильний прорахунок. А ось другий раз вони вже були підготовлені. Але заходили тими ж самими стежками, що й вперше. Тепер знову доводиться відвойовувати нашу землю. Але нічого, ми це зробимо!.
Авторка: Світлана Лелик
