Тримали годинник у своїй руці, як віжки від небесного воза. Позирали на нього, ніби торкалися долонею до свого обличчя. Казали як вирок, як доказ, як докір, як дозвіл, як натяк, як перспективу і заборону, що вже квадранс на ту, якої треба, якої не хочеш, якої не мусиш навіть знати, якби не то, що вже за квадрант та, що її не обминеш, не знати навіть нащо.